Дванадцять друзів Оушна по-київськи

Так, нам начхати на культуру – відверто зізнаються у владі. Нам начхати, що роботи, вартість кожної з яких неспівставна з платнею охоронця, а культурна цінність просто неоціненна, третій тиждень висять під охороною бабусь-вахтерок, а то й просто «висять». Якби герой фільму «12 друзів Оушна» потрапив до Києва, йому б не знадобились його дванадцять друзів – він би з легкістю обчистив усі муніципальні київські музеї самотужки!

Мистецтво нах! або Художній сервіс

З тієї миті, як художники епохи Відродження вклали в свої картини сенс, як тільки Гюстав Курбе висміяв реалізм своїм відомим шедевром «Доброго дня, пане Курбе», як тільки імпресіоністи на Монмартрі під акомпанемент сміху «академічних» художників творили імпресію на холсті, як тількі Моне написав своє «Прибуття потягу», як тільки Марк Ротко написав свої абстрактні експресії – чисте мистецтво, описане Кантом, втратило свій сенс. Воно перестало бути артефактом культури.

"Чорний Квадрат" Малевича – символ того, що мистецтвом вважається те, що не несе в собі жодної культурної цінності, естетичної краси і інтелектуального навантаження.

Музей, мистецтво і капіталізм на «Гранях віків»

Виставка ця  мою увагу навряд чи привернула б, якби не спокуслива афіша. Дійсно, «Маленька швачка» Харламова – це дуже вигідний манок для відвідувачів – не даремно саме цю роботу використали, щоб притягти публіку у зали на Терещенківській, 9. Наш музей Російського мистецтва, так само, як і Національний образотворчий музей – незмінно справляє на мене змішане враження. З одного боку – шедеври, котрі експонуються там – це справжній скарб. З іншого боку – умови, в яких вони експонуються – це справжній сором.

Астереотипна архітектура Фріденсрайха Хундертвассера

Він був не просто художником і не просто архітектором. Все життя і творчість цього бородатого австрійського чарівника – це суцільна боротьба зі стереотипами, стандартними, шаблонними поглядами людей на життя у місті. В абстрактних, подекуди сюрреалістичних концепціях Фріденсрайха Хундертвассера більше ступенів вільності, ніж можна собі уявити.

«Коло Заспи» не обов’язково жити: в це коло можно просто іноді навідуватись

«Коло Заспи» - перша у нас заміська галерея. Вона розташована в Кончі-Заспі і дуже зворушливо «облагороджує» цей ландшафт, де, здавалось, для мистецтва місця нема – все давно продано, перегороджено і охороняється з собаками.