категорії: література, стаття
У чийого страху бiльшi очi: змагання з хоррору як справа вiтчизняної честi
теґи: Винничук, Володимир Єшкілєв, Володимир Діброва, Дяченки, Ктулху, Лавкрафт, Любко Дереш, Олді, Павич, Палагнюк, Стівен Кінг, українська класика, хоррор
Минулими теплими місяцями деякі українські видавництва вирішили люб'язно налякати вітчизняним продуктом усіх бажаючих. Не останній за впливовістю та екстравагантністю літературний діяч Володимир Єшкілєв оприлюднив свій черговий езотерично-авантюрний роман. Дуплетом вигулькнули дебютні книги однаково самовпевнених Назара Крука та Сергія Лободи – обидві про природжених убивць. Виявилось, ці артефакти творчої діяльності викликають магічний побічний ефект: якщо невтаємничена людина прочитає всі три, то почне жартувати про письмаків, що покрали один в одного з десяток ідей та наввипередки посунули до друкарні.
Останнім часом стало модно визначати жанри книжок, а скоріше придумувати нові. Тож не будемо оригінальними і спробуємо це зробити. У випадку «Адепту», жанр визначений авторами — «роман знаків». Спробуємо не погодитись. Це, скоріше, «апокрифічний літопис». Історичні події, географічні мапи, назви міст і стиль написання вказують саме на те, що це літопис. Апокрифічність йому додає те, що він не «канонізований» сучасною наукою про історію та релігійними вченнями, а дарма...
Анотація до роману «Адепт» Володимира Єшкілєва та Олега Гуцуляка впевнено називає твір сучасною елітарною літературою. І це твердження досить резонне, адже книжка навряд чи відповідатиме інтелектуальним силам простого читача, який за шкільних та університетських часів не любив історії та філософії. «Роман знаків», як його назвали самі автори, настільки обтяжений іншомовними іменами персонажів та географічними назвами, що часом здається доцільним додати до вміщених наприкінці твору кількох географічних мап Русі, Хазарії та Єгипту, ще й сюжетну мапу.
