Проклята радіомузика життя Германа Гессе

теґи: класика, німецька література, Самопізнання, філософія
Назва твору: Степовий вовк
Автор: Герман Гессе
Видавець: Фоліо
Рік: 2012
Перекладач: Євген Попович

Степовий вовкВи повинні навчитися слухати

 прокляту радіомузику життя,

шанувати той дух, який стоїть за нею,

 і сміятися з того гамору, який є в ній.

«Степовий вовк» це книга в книзі, сплав свідомого і підсвідомого. Тут стерта межа між дійсністю і уявою.

Головний герой твору – Гарі Галлер, людина, яка розчарувалась у житті і шукає смерті.  Однак, на його життєвому шляху зустрічається дівчина, Герміна, котра на перший погляд втілює повну протилежність степовому вовкові, а саме так він себе кличе, вона знає як отримати задоволення від життя. Герміна відкриває Галлеру інший світ: світ танців, розваг та кохання. Спочатку степовий вовк опирається цим нікчемним міщанським, з його погляду, заняттям та згодом все більше занурюється в атмосферу земних утіх. Він знаходить нових друзів, зовсім інакшого штибу, це не ввічливі і люб’язні професори і їх дружини, а жінка легкої поведінки та джазовий музикант Пабло. Вони відкривають йому інший бік життя: чуттєвий, легкий і невимушений. В кінці роману Пабло показує Галлеру магічний театр до якого ведуть безліч дверей, за кожними дверима нова, альтернативна реальність. Автор передає динаміку внутрішніх процесів фантасмагоричним світом, яким мандрує Галлер. Відкриваючи ті чи інші двері, герой потрапляє у світи, де присутні його друзі, знайомі або люди схожі на знайомих або друзів. Це своєрідна подорож всередину своїх внутрішніх Я, бо у Галлера їх багато.  Так подорожуючи він, нарешті, досягає того, чого так прагнув – своєї страти, а отже смерті. Тільки Гарі  не очікував, що вирок буде не смерть, а «вічне життя», а карою – нестерпний сміх.

Від твору зостається дивний присмак, така собі подвійність відчуттів, навіть суперечність відчуттів. Оскільки, в першій частині роману головний герой постає мислителем, людиною, яка любить самотність, книги, класичну музику і зі скепсисом ставиться до чуттєвих задоволень. В другій частині Галлер піддається чуттєвим поривам і все те, що він ненавидів стає вже не ненависним, а бажаним.  Ця двоїстість трохи збиває з пантелику, важко скласти якусь певну думку. Читач разом з героєм переходить з одного стану в інший, де існує дві правди одночасно, Гаррі – вовк, Гаррі – людина. Та вкінці стає зрозуміло, що книга зовсім не про смерть, а навпаки про життя. Про життя, яке продовжується . . .