Літературна критика для чайників

теґи: Контекст-2, Костянтин Мільчин, літературна критика

Перший день фестивалю «Контекст-2», що відбувся в рамках форуму видавців у Львові, порадував зустріччю із російським критиком і журналістом Костянтином Мільчиним.    

За фахом він історик, з 2000 року займається тим, що дописує в різні видання про книжки. Це, зокрема, інформаційний ресурс «Обозреватель», московський «Тайм-аут», а ще «Gazeta.ru», «Эхо Москвы» тощо. Наразі пан Мільчин працює редактором відділу культури в «Російському Репортері».Бесіда з книжковим оглядачем відбувалася в форматі Павер-Поїнтівської презентації під назвою «Як стати критиком і не зненавидіти читання». Наводжу тут цікаві фрагменти коментування слайдів.

Хто такий літературний критик? Літературним критиком може стати та людина, яка, перш за все, любить читати, має філологічну освіту. Він схожий на клоуна, але в не втому сенсі, що смішить людей червоним носом і щоками, пострілом цівкою води з квітки. Клоун –  найскладніша професія в цирку, по-суті універсальна. Цей артист повинен гарно дресирувати, виконувати трюки з гирями як силач, до того ж бути акробатом. Я до того, що критик мусить різнобічно розвиватися. Щоб писати, як я вже казав, важливо мати хорошу філологічну базу. А до журналістської освіти взагалі ставлюся скептично, бо не зовсім розумію що воно таке.

Чим літературний критик відрізняється від нормальних людей?

  Людина, яка претендує на певну інтелектуальність та ерудованість бере на відпочинок книжку. Звичайно, багато хто це робить, аби похизуватися перед іншими, щоб усі подумали: вау! Який ти розумний, просто супер-пупер інтелектуал! Так от «біда» критиків у тому, що читання для них – це важка й напружена робота, читаючи,  вони не відпочивають, а  працюють. В Росії, за моїми підрахунками, десь 20 чоловік займаються цим нелегким ремеслом. Себто це ті, які хоча б раз у житті написали рецензію на видання.

Критичний цех. У нашому цеху більшість знає один одного. Ніхто не намагається перекрити кисень один одному. Був один замкнутий критик, який ні з ким не здоровкався. Це покійний Віктор Леонідович Топоров. Він побудував собі імідж людини, яку всі зневажають і ненавидять. Але я з ним вітався. В принципі буває так, що хтось за той чи інший матеріал, якусь скандальну статтю чи провокацію отримує по фізії, але це рідке явище. Письменники адекватніші за художників, фалеристів, режисерів. У нас доволі мирний цех.

 Навіщо потрібні літературні критики? В газетах і журналах існує відділ культури. По ідеї, якщо автори пишуть про театр, кіно, то і про книжки повинні писати. Але про нові видання пишуть не охоче. В журналі «Тайм-аут» рубрика книжки зависла між розділом «В місті» та…«Геї і лесбіянки». Уявляєте, яке наше положення, воно десь на маргінесах.

Підвиди літ.критиків. 1. Книжковий оглядач – людина, яка розповідає про нові книжки, тобто створює щось на кшталт розгорнених анотацій. 2. Літературний критик — чистих критиків не буває, бо за логікою їх статті повині бути великими, з цитатами сторінок на 20, щоб кожна була на дві сторінки. Наразі навіть у товстих журналах такого нема. 3. Культуртре́гер -  організатор різних літературних фестивалів, книжкових клубів, презентацій тощо. Це вихід з професійного глухого кута. Останній вид – це   Белінський. Він вказує, хто житиме в літературі, а хто зникне. Фактично  Белінських не буває або їх дуже мало.

Поради молодим критикам. Треба писати про те, що вам подобається. З часом у вас з’явиться професійна емпатія.

З чого починається критична стаття. З прочитаної книжки.  Часто по рецензіям колег, я можу сказати до якої сторінки вони дочитали книжку. Потрібно змушувати себе читати. Люди читають або паперові книжки або з електронних носіїв. Зручніше «поглинати» видання, наприклад, з букрідерів, адже з них зручно копіювати ті фрагменти тексту, які потрібні на підтвердження вашої думки в статті. 95 відсотків цитат не піде, але їх можна використати в роботі.

Для кого ви пишете. Дуже важливо зрозуміти, на яку аудиторію спрямована стаття. Реципієнти бувають дуже різні. Вам потрібно підлаштовуватися під публіку, вгадувати її смаки.

Ви прочитали книжку і сіли писати рецензію. Почніть із заголовка, який поміняється 100 раз.  Потім впишіть вихідні дані книжки. Коли у Вас на папері щось є, після цього писати набагато легше. Літери самі почнуть з’являтися на моніторі. Це якась магія, але так і є. Коли письменницю і сценаристку Вікторію Токарєву запитали, а як вона пише, вона сказала приблизно таке: «ну як я пишу. Бог, небеса диктують і крізь мене проходить текст». Окрім цього, треба знати щось більше, ніж ви прочитали. В ідеалі це інші книжки автора. Також непогано було б почитати біографію письменника в Інтернеті, пам’ятаючи, що у тій же Вікіпедії головне не сама стаття, а посилання, «пішовши» за якими, можна багато дізнатися про автора. Головне – це копати і можна відшукати багато цікавих фактів.

Отже, ми прочитали книжку, багато знаємо про автора, пишемо рецензію, але цього все одно мало. Потрібно мати загальне уявлення про літературний процес.  Коли ви пишете про літературу чи про письменника, варто боротися зі штампами – вони наші вороги. Вся робота журналіста – це війна із злоякісного пухлиною. Перемогти яку неможливо, але боротися потрібно.

Структура тексту. В журналі «Тайм-аут» була чітка й зрозуміла схема тексту: про що книга, хто такий автор і навіщо його читати. Ця схема дуже правильна, така рецензія зрозуміла і її легко написати, але це дуже нудно. Потім, як наб’єте руку, краще ламати цю структуру, композиційно перебудовувати.

Рецензія пишеться, щоб зацікавити читачів потенційною книжкою. Зазвичай, людина, яка прочитала статтю не йде відразу купувати книжку, адже знає про що вона. По факту рецензії пишуться не для того, аби пробуджувати в людях потяг до читання, аби дотикалися до високого мистецтва. Вони пишуться, щоб десь в кулуарах співробітники могли підтримати розмову. Відгук аж ніяк не є гарантією того, що реципієнт піде й купить це видання. Більшість задовольняється оповідями в «курилках».

В ідеалі рецензії потрібні для читачів, які хоч якось повинні дотикатися до мистецтва. Цілі можуть бути дуже різні, наприклад, заробіток на хліб насущний. Але тільки ради цього працювати не варто.

Все-таки потрібно пам’ятати: наша ціль – аби люди читали книжки й ставали кращими. Це наша маленька ділянка боротьби.

Фото автора

Буквоїд