Обрізати пуповину

Під завісу київського мистецького фестивалю «Млин» відбувся концерт відомої співачки Мар’яни Садовської. До того прем’єра нової програми  «Cut The Cord» у співпраці із Крістіаном Томе пройшла у Кельні.  Столичний театр імені Франка був переповнений, після закінчення дійства глядацький зал вихлюпнувся бурхливою хвилею овацій, пані Мар’яну шанувальники задарили квітами. Перед самою подією відомий драматург зустрілася із журналістами й розповіла про новий проект, емігрантське життя українських митців, свою кухню, нову премію і не тільки    

«Cut The Cord»

Слово Cord має різні значення: це і пуповина, і струни, вокальні техніки, і зрештою корд – це акорд. Мене вабить пошук нової музичної території.  Ця програма починалася зі спроби знайти щось оригінальне, несподіване. Наприклад, чи можливо співати неукраїнські пісні? Спробувати абстрактні вокальні експерименти? Я досить довго мріяла працювати з панк-роковою групою, але таку знайти важко. Мені хотілося б гахнути масою звуку. А крім того, з’являються ці всі музичні напрямки, які пов’язані з електронікою, з можливістю грати самому  й записувати. У нових технологіях я, чесно кажучи, дилетантка, але зацікавлена у цьому. І тут випадково зустрічаю музиканта в Кельні,  вчителя музики мого сина. Він грає на лаптопі, у них в Європі є такий новий музичний інструмент. Я бачу він цим займається,  вміє, перкусіоніст (музикант, який грає на різних ударних інструментах – Авт.), та Крістіан також і компонує музику, має власні музичні проекти. І от ми почали збиратися і  спільно пробували грати. З таких проб і народився наш проект  «Cut The Cord». І от з таких початків,  ми намагалися відрізатися від тої пуповини (української пісні – Авт.). Від цього зв’язку не вдалося відійти до кінця. На концерті будуть представлені українські пісні. Ті, які навчилася в селах у бабців, від співаків фольклорних музичних гуртів «Кросна», «Древо», «Ойра». Тобто це буде автентична музика. В програмі вісім пісень. Вони довгі. Деякі пісні від 8 до 10 хвилин.

Традиція

Як я вже говорила, в новій програмі мені не вдалося відійти від традиції. Хотілося б абстрактного мистецтва, де нема ніяких українських пісень, українського, але не можна. Мене «переслідують» ці пісні, не відпускають, хочуть, щоб їх заспівали, мучать… Я завжди задаю собі питання: чим є традиція і де традиція дає нам грунт, фундамент, хребет? А де вона тримає як у в’язниці. Наскільки ти мусиш бути закоріненим і наскільки маєш сміливість і можливість вилітати з цього безпечного гнізда. Я на сцені не роблю маніфестів, але це там є також. Щоб традиція не ставала заскорузлою темницею, не була  фундаменталізмом, який гальмує розвиток. Це складні питання, на які повсякчас треба відповідати собі самому.

Український музикант в Німеччині

Там дуже тяжко вибити гроші для музичних проектів,  для літератури легше. У Німеччині можна отримати композиторську стипендію, якщо ти займаєшся класичною або  новою музикою, до прикладу, можна поїхати на два місяці в Істамбул і писати музичну композицію. Знайомий піаніст був на стипендії Гете-Інституту шість місяців у Індії. У нього сім’я: двоє діточок, дружина. Так от ця установа, на його прохання дати і їм можливість поїхати з ним, відмовила. Мотивуючи це тим, що на самоті, страждаючи, він зможе написати хорошу пісню і взагалі митець має бути голодним, аби краще творити.  Також кошти можна дістати на театральні проекти, цим займається мій чоловік, котрий має свій вільний театр. У інших країнах по-різному буває: в Ірландії взагалі не можна «вибити» грант, якщо ти хочеш зробити виставу, повинен заробити на цю справу деінде. У Швеції взагалі обрізають культурний бюджет, мені розповідали, що тамтешній міністр хоче переіменувати Мінкульт в Міністерство розваг… Словом, у  Німеччині ще рай. Там є така програма «Культура і школа» де я задіяна. Себто митцям платять за те, аби вони йшли у школи і викладали дітям, створювали програми для розвитку. Це така своєрідна театральна педагогіка.

Рудольштадт

Нещодавно мені вручили відому німецьку нагороду – Рудольштадт. Призовий фонд чотири тисячі євро. Це найпрестижніша німецька премія в області музики світу, яку дає інтернаціональне журі. До цього не було ні концертів, ні виступів. Я ж фрілансер, тобто або в мене є робота або немає. Немає один місяць, другий, вже міркую, треба щось шукати нове. У мене періодично приходить думка про те, аби міняти професію. І тут раптом раз повідомлення на пошту, де організатори написали: «Комісія вирішила дати тобі нагороду, якщо ти її приймеш, маєш виступити на фестивалі  Рудольштад шостого липня». Я була приємно здивована. Розумієте, творча професія непередбачувана: сьогодні в тебе є заробіток, а завтра немає. Звичайно, Рудольштадт не перша моя нагорода, але в скрутну хвилину вона мене підбадьорила й додала творчої наснаги.

Творча кухня

Перед від’їздом мій чоловік попередив, щоб мене не задавила емоція на сцені. Найголовніше завдання – щоб не емоція була головною, а музика в залі. Мій учитель музики говорив: це не ти маєш тут хвилюватися і переживати, а глядачі. Щоб не задавила емоція треба мати форму, це моя праця. Якщо нема форми, то не відбудеться повноцінного концерту. Я не  заглиблюватимусь в творчу кухню, це вже техніки, котрі напрацьовуються з роками. Вони в кожного особисті. Перед концертом я мушу мати зосередження, тишу і спокій.

Мистецтво, яке болить

Коли я працюю, я не мислю такою категорією, щоб когось здивувати або розважити. Є люди, які створюють розважальні програми, те, що називається ентертеймент, важко навіть назвати таке мистецтвом. Але я себе зараховую  до категорії тих, які працюють із тим, що болить. Себто мистецтво яке насторожує. Ти собі думаєш так, приходять глядачі, це якась зупинка в тих кріслах, трошки зупинитися в цій життєвій суєті. З іншого боку,  зануритися в світ запитань, який тривожить і болить. У мене теж так є. Я дуже пізно починаю розуміти, про що співаю. Тобто спочатку з’являються образи, навіть такі банальні як Кассандра. Кассандричність співу, ну добре, а про що це? Кожна репетиція -  це задавання питань. Про що співаю? Куди воно веде? І перша пісня (в новій програмі – Авт.), прямим текстом стверджує: любов, яка довела до горя. Любов, яка не дає спати спокійно, бо болить. У мене є пісні на емігрантську тематику  вони,напевно, ніколи мене не залишить. Хіба що повернуся жити в Україну. Та  не йдеться тільки про мене, а й мій народ.  Справді дуже болить те, що відбувається в Європі і Україні зараз.

Яр Левчук

Фото Василя Чурікова