Алла Шушкевич: «Я займаюся народною лялькою задля збереження культурної спадщини нашого народу»

Алла Шушкевич: «Я займаюся народною лялькою задля збереження культурної спадщини нашого народу»

— Кому передусім адресовані Ваші видання, які нещодавно з’явилися у видавництві «Навчальна книга – Богдан»?

— Передусім, учителям трудового навчання, які працюють з 5-6 класами і 10-11 класами, та обрали програму варіативного модуля «Народна лялька». Теоретичні матеріали і розробки практичних робіт, вміщені у виданнях, можуть також бути корисними керівникам гуртків, учителям початкових класів, вихователям дошкільного виховання і усім охочим спробувати виготовити власну ляльку-мотанку.

— Як книги допоможуть побудувати цікавий, змістовний урок з трудового навчання?
— Зміст посібника передбачає попереднє ознайомлення вчителя з теорією народної ляльки, зібраною з різних джерел. Учитель також може скористатись планами уроків, розробленими згідно вимог сучасної методики, та які мають рекомендаційний характер. 

— Що ж таке народна лялька? У яку давнину сягають її корені? 
— Багато дослідників української народної ляльки вважають, що мотана з ганчір’я лялька сягає своїми витоками в часи Трипільської культури. Про це свідчить, зокрема, факт, що в основу мотанки покладено спіраль, один з найдавніших символів вічності та нового народження, який є основним мотивом трипільських глиняних виробів. Підтвердженням цьому є традиція, яка збереглася до наших часів: ляльки-опудала спалюють у дні зимового та весняного рівнодення. До того ж лялька-мотанка пов’язана з усіма аграрними святами. Її роблять на Колодія, наприкінці Масниці, на Івана Купала (лялька Марена). Сакральне значення збереглося.

— Як у Вашому житті з’явилася лялька-мотанка? Якою була Ваша перша зустріч із нею? 
— Народними ляльками зацікавилася виключно з професійною метою. Так відкрила для себе і українську ляльку, і різновиди слов’янської народної ляльки. Ляльки виготовляю з 2010 року, коли почала навчати дітей за програмою варіативного курсу трудового навчання. Відсутність підручників і методик змусила мене шукати необхідні матеріали в Інтернеті та створювати навчальні матеріали для учнів. Але моя лялька родом з дитинства, бо коли я почала збирати краплинки знань про народну ляльку, вивчаючи технології її виготовлення , вже тоді згадала бабусину ляльку з мого раннього дитинства. Так, у мене була мотанка, що пахла літом, зроблена бабусиними добрими руками у чарівному подільському селі. Тож не дивно, що у зрілому віці я вже не розлучаюсь з народною лялькою, а накопичені з різних джерел знання використовую для навчання дітей, систематизую і поширюю через пресу, Інтернет, книжки.

— Які особливості має власне українська народна лялька, а також лялька, яку виготовляють на західній Україні? 
— Народна лялька дуже проста, але у цій простоті − вічна загадка. Вона не вимагає яких-небудь складних прийомів та інструментів при виготов

ленні, але вона має елементи, які відрізняють її від інших іграшок. У народній ляльці уживається сакральна й ігрова спрямованість Народні ляльки дуже різноманітні за формою і видами декоративного виконання. Передусім, лялька − це зображення людини. Саме впізнаваність людських рис характеризує народну ляльку. Українська лялька вирізняється намотаним на обличчі хрестом. Це давній солярний знак – хрест у колі. Етнограф, дослідник народної ляльки Олександр Найден наголошує: «Хрести … характерні лише для ляльок Середньої Наддніпрянщини, зокрема для деяких гнізд, локалізованих на території осередку зародження цього лялькового типу та поблизу неї». Це розвинуті хрести, складні за кольором та переплетенням ниток. У віддалених від осередку селах, тобто на периферії процесу, хрести значно потоншуються, втрачають кольорове розмаїття, мають певний рудиментарний вигляд. За межами Середньої Наддніпрянщини ляльок з хрестами не було виявлено. На Вінниччині, за дослідженням науковця Тетяни Пірус, ляльки виготовляють без хрестів. Тернопільщина ще чекає своїх дослідників лялькової культури.

— У чому, на Вашу думку, таємниця популярності такої ляльки, що мандрує у часі з покоління у покоління? 
— Мотанка − оберіг людської душі й долі, символ Берегині роду, який передавався від матері до дочки, ниточка, що єднає покоління в єдиний Рід, Народ, Націю.

— Ляльки – такі подібні одна на одну і водночас такі різні. Схоже, що і серед них є різновиди…
— Колись бабуся мотала ляльку онуці, мама − донечці. Так з покоління у покоління передавалося вміння. Лялька такий же елемент фольклору, як пісня, вишивка, писанка…

— У чому особливості ляльки Круп'янички, Травниці? 
— Різна технологія виготовлення. Крупяничка – лялька-мішечок, наповнений пшеничним зерном, а Травниця – це лялька мішечок або вузлик, наповнений духмяними травами. 

— Чи з цікавістю беруться до виготовлення ляльки сучасні школярки? Як гадаєте, чому?
— Діти завжди з обережністю підходять до вивчення незнайомих їм тем. Менші учні навчаються у грі і їм цікаво виготовити ляльку задля гри. А старших учнів спонукає до вивчення теми практичне призначення ляльки: цікавий сувенір, подарунок чи предмет інтер’єру. На уроках дівчата не лише навчаються виготовляти народну ляльку, але й вивчають елементи українського строю, опановують різні вишивальні техніки, користуються швейною машинкою для пошиття одягу, навчаються виготовляти нашийні прикраси з бісеру і головні убори. Виконуючи проект, учениці здобувають нові знання про наш народ, його звичаї та обряди, дізнаються про такий надзвичайний український автентичний елемент як лялька-мотанка.

— Яку ляльку виготовити на уроці найпростіше? Виготовлення якої вимагає максимальних зусиль?
— Під час навчання ми завжди йдемо від простого до складного. Починаємо з простої мотанки «Немовля», а закінчуємо в 10-11класі проектом «Лялька-сувенір у вишитому одязі».

— Які матеріали використовуєте у роботі? Наскільки важливо правильно і ретельно їх підібрати? 
— Для виготовлення ляльки використовую тканини з натуральних волокон. Кілька клаптиків тканини, пакля, кукурудзяний качан, стрічки, намистинки, нитки – цього достатньо, аби швиденько і без жодних інструментів зробити красиву ляльку-мотанку. Якщо ж виготовляється лялька-сувенір або експонат для виставки, то для створення такого образу необхідний більш ретельний підбір матеріалів.

— З якими найбільшими труднощами стикаєтеся, працюючи над лялькою? А що найважче вдається на уроках дітям? Чого їх навчити найскладніше?
— Найскладніше, звичайно, намотати хрест. Збільшується обсяг роботи, якщо виготовляється вишитий і пошитий одяг, прикраси, головні убори.

— У чому, на Вашу думку, секрет майстерного виконання ляльки? Чи усім під силу опанувати це мистецтво?
— Ляльку-мотанку може зробити кожен. Для цього необхідні бажання, трішки часу, декілька шматків тканини, трохи ниток та знання, як це зробити. Якщо скористатися посібниками, про які сьогодні ведемо мову, то все вийде. 

— Чи правда, що до такої роботи потрібно братися тільки із хорошим настроєм і помислами?
— Будь-яка робота потребує гарного настрою. За переказами, у давнину люди бралися до рукоділля тільки із хорошим настроєм. Вважалося, що таким чином виріб матиме позитивну енергетику.

— У яких конкурсах брали участь Ваші роботи, де були презентовані? 
— Я маю близько десятка різних дипломів, грамот і подяк за участь у всеукраїнських конкурсах і фестивалях. Зокрема, Дипломи фіналіста І і ІІ Всеукраїнських конкурсів на кращу традиційну народну ляльку (Київ, 2011р., 2012р), Дипломи учасника виставок «ETHNO’лялька» у рамках Львівського фестивалю «Ляльковий світ» (2012р., 2013р.). Ляльки були презентовані на виставках і подаровані музеям України: Музею Івана Гончара (Київ, 2011р.), Київському державному музею іграшки, (2012р.), Львівському Палацу мистецтв (2012р.), Черкаському художньому музею (2013р.), Тернопільському художньому музею (2013р.). Схожі дипломи за участь у всеукраїнських заходах отримали і мої учениці: Ольга Чохрій, Вікторія Сакало, Тетяна Тильчак, Тетяна Буртник, Анна Луцька.

— Чи можна говорити про взаємозв’язок народних ляльок та тих, якими граються сьогодні дівчатка, як Ви вважаєте? 
— Ігрові ляльки − учасники дитячих сюжетно-рольових ігор, тому попередницею сучасної народної ляльки, звичайно, можна вважати народну ігрову ляльку. 

— Чи може така лялька стати символом любові і братерства?
— Лялька-мотанка – це один із найдревніших архетипічних символів, який єднає культури і традиції. Колись на всій території, що її нині вчені-дослідники називають «Старою Європою» − від Карпат до Північної Італії – існував культ Великої Праматері, яка народила все суще, яка береже життя і оновлює його. Образ Богині ми зустрічаємо на критських амфорах, і при розкопках Трипільської культури, у священних космогонічних піснях, які дійшли до нас під назвою «колядок», і у веселих новорічно-маланкових переодяганнях… Все це – відгомін древнього праєвропейського культу Великої Богині, єдиної в трьох особах – Діви, Матері і Баби – прародительки всього живого на Землі і матері всіх людей. Схожі обряди можна зустріти і у побуті деяких племен Африки та Американського континенту. Можна сказати, що народна лялька зближує всі нації і народи. У нас однакові думки і прагнення.

— Чим особисто для Вас є це мистецтво? Що у вашій роботі найприємніше?
— Коли народжується нова лялька − це гарно. Я ставлю її на помітне місце і споглядаю, − щось доробляю, милуюся. Потім розміщую фото ляльки у мережі, і мої друзі насилають відгуки. Повірте, ляльку шкода віддавати з дому. Приємним є спілкування з майстрами лялькового мистецтва і не лише з України. Ми спілкуємося в соціальних мережах, а зустрічаємось на виставках і фестивалях. Мою книжку вже придбали знайомі зі США, є замовлення з Москви, Пермі, Самари.

— Звідки черпаєте натхнення для такої творчої праці?
— У першу чергу − це робота з дітьми. Кожен день у школі приносить щось нове. З дітьми і для дітей.

— Що можете порадити тим, хто вперше береться за виготовлення такої ляльки? Які поради, настанови даєте своїм ученицям? 
— Важливим завданням цього незвичайного народного ремесла є спілкування матері й дитини. Шалений темп нашого життя, на жаль, не дозволяє дорослим приділяти дітям стільки уваги, скільки вони потребують. Можливо, створення мотанки дозволить мамі хоча би півгодини побути разом, поспілкуватися. Мої учениці також можуть проводити майстер-класи для своїх рідних.

— Поділіться, будь ласка, своїми творчими планами. 
— Передусім готуємо роботи учениць на конкурси в Тернополі і у Києві. Традиційно братиму участь у Львівському фестивалі «Ляльковий світ». Пишу посібник за програмами варіативних модулів «М’яка іграшка» і «Українська народна вишивка» для 5-6 класів». Готується виставка майстрів народного мистецтва у Тернопільському художньому музеї, у якій я також братиму участь. Я займаюся народною лялькою задля збереження культурної спадщини нашого народу та відродження українських традицій.

Розмовляла Валентина Січкоріз