«Від серця до Бога навпростець дорога», - народна мудрість.
( Аналог епіграфа: «В історії людства основний конфлікт відбувається між вірою і безвір’ям»? – Й. В. Гете).
Переднє слово.
В сонячні дні літа і дощові, восени і взимку, проспектом Свободи, що в
Уж – городі прогулюється невисокого зросту пан, він вирізняється прискіпливим поглядом, благородною сивиною, високою культурою поведінки, яка була характерна місцевим городянам, до приходу влади безбожників. Зацікавлений погляд до всього, що його оточує, не випадковий, це погляд Художника. Цей пан справді митець і дуже навіть непростий…
Віталій Либа, представник третього покоління закарпатських художників, які всотали, увібрали у свою творчість усе краще від своїх знаменитих попередників. Він народився у краю степів ( місто Новоукраїнка). Між іншим, як гарно зазвучала б назва обласного центру – Степоград або Златополь,нинішній Кіровоград. У віці 3х років з батьками опинився в місті над Ужем, це його рідна земля…
Чи творчість Віталія Либи відмінна від інших митців, чи є він маляром особливим ? Коротка відповідь – так.
У дуже важкий період історії, коли почав тріщати імперський устрій СРСР, та закладались основи вільної України, багато людей гуманітарного штибу опинилися у великій скруті. До цих обдарованих людей належав і Віталій Іванович. Він почав самотужки прокладати свій мистецький шлях до Словаччини. Оскільки не обділений хистом і здібностями, працездатністю теж, здобув закономірну відомість за кордоном. Здобутки вагомі, – 12 персональних виставок у Словаччині, приятелювання і творчі стосунки з багатьма представниками дружнього нам народу. Варто почути думку Рудольфа Шустера, президента Словаччини попередніх років: «Віталій Іванович мій друг, має виставки у нашій країні коли хоче, альбом з його роботами може бути у кожному будинку, де люблять картини. Він любить життя, людей і роботу свою. У Кошіце почуває себе, як ніби вдома…».
У 2002 році сталася знакова подія, картина «Свята Трійця» була подарована главі Вселенської церкви – Папі Івану ПавлуІІ, тепер вона знаходиться у Ватиканському музеї. Існує оригінал другий, цієї прекрасної картини,він знаходиться у власності автора. Інший малярський твір- «Христос і хмарочоси», був подарований словацькими політиками тодішньому президенту США – Джорджу Бушу.
У царині малярства досягнення митця серйозні. Писав і пише, – портрети, пейзажі Сріберної Землі, оспівує красу оголеного жіночого тіла, але…, центральним напрямком творчості, вже не одне десятиліття, являється – сакральна тематика. Свій вибір митець тлумачить так: «Чому я малюю Ісуса, діву Марію, мучеників і святих, бо ба
гато років писав нечестивих – Леніна, Маркса…». Відвертість і простота мовлення викликає велику повагу. Викликає повагу і діяльність цього закарпатського митця – місіонера за межами нашої країни. Чому місіонера ? Віталій Іванович роз’яснить: «Мусимо бігати по світах, поки у нас тяжко. Там (у Словаччині) нове середовище, нові люди, нові емоції, є у них і свої цікаві художники. Та прийде інший час.. А ми всюди на висоті. Ми на перших місцях на чужині».
Серцевина тексту.
Віра горами рухає… Віра підштовхує людину до звершення добрих справ, як до джерела, що приносить щастя. Без віри серце затемнене і схиляє до гріховності, а життя просто нещасне. … великий Рафаель на картині «Преображення» написав гору Тавор; апостоли клякнули перед сяйвом відкритого неба, а Ісус Христос увесь в ореолі світла. До нього треба йти як до Сонця, він зігріє наші гріховні, стражденні душі.
Релігійний живопис Віталія Либи наповнений любов’ю… Любов дієва і не відступає, ні за яких обставин. Апостол Йоан казав: «Бог є любов, хто перебуває в любові, той перебуває у Богові». Без любові не будуть вирішені жодні великі проблеми Світу. Дві світові війни нічому не навчили окремих правителів – тиранів, окремі народи теж, але імперії згинуть, розпадуться, не обов’язково від сили зброї…
Могутнє враження, воно пронизує наскрізь людину віри – вселенський біль любові, – Голгота, заради всього грішного роду людського… Важко не помітити серед доробку художника велику кількість ликів Христа, різних, але переважно стражденних. Є і картина, вірніше мирська ікона Христа, – обличчя зоране рівчаками пережитого болю, бо він – Єдиний відкупив наші гріхи – минулі, нинішні, днів прийдешніх. Від дня тієї пожертви, ми причащаємося крихтами тіла Христового, і як німб вкруж нього, краплі крові Господньої…
Мусимо частіше звертатися до Святого Письма, аби проникнутися, сприйняти і наповнити ним самих себе, бо то найпотужніша зброя супроти сутінків матеріалізму. Любов могутніша за ненависть, вона її перемагає. Ненависть руйнує духовне нутро людини, а любов – відроджує, надихає, продовжує тривалість життя. Григорію Сковороді під час паломництв, достатньо було мати при собі одну книгу, але яку, книгу книг – Біблію, і …, сопілку, на ній він вигравав неземні мелодії, як супровід до віршів. Немає у мистецтві величнішої і важливішої теми, ніж про віру і любов Христову…
Відповідно до пророцтва апостола Павла: «… від істини слух відвернуть, а до байок прихиляться», – це про наші дні. А відвернутися треба б, від брехливих речей, від всього не істинного і не істотного. Істинне джерело – віра і слово Ісуса. Саме такі основоположні засади практикує Віталій Либа. Тому й омолодився, не тільки з огляду зовнішності, бо вік, це категорія умовна, жінки доволі часто задивляються на нього, бо Митець – людина особлива.
Аналог епілогу.
Житло, то не одні стіни, а й простір у якому перебуваєш. Приміщення невеличке за своїми метражними параметрами, може видаватися дуже просторим. Існує категорія осіб, яка здається, руками розсуває стіни вшир, а стелю піднімає вгору… Віталій Либа володіє такою здатністю. У своїй творчості не тупцює на місці. Він крокує, віддаляючись від минущих марнот міщанського життя, дедалі більше стає митцем «внутрішнім». Бо ж писав поет:
«Хто потопає в мовчанні,
Хто у потоці слів…» (Борис Чіп).
Віталій Либа говорить, не кричить, не доказує, просто промовляє про зміст життя, – своїми картинами. У «Дао де цзин» сказано: «Той, що знає, не доводить; доказує той, хто не знає».
Віталій Либа знає…
Андрій Будкевич.
Всеукраїнський тижневик "Літературна Україна".