В'ячеслав Гук. ФОТОКАРТКА: АНДРІЙ БЄЛИЙ

ФОТОКАРТКА: АНДРІЙ БЄЛИЙ

Паяц, пустун, шукач, пташиний галас –

ти був завжди в польоті – сонцем зранку,

теплом серпневим усмішка зосталась

в душі твоїй, де стигле поле маку.

Де перший цвіт, що навесні багряний,

і краплі рос, і вогкий вітер з саду,

і дотик крил, що розмикає грані,

й лазур небес, ясніша від смарагда.

Де відображення морської чайки –

над хвилями поснулих вод, над синню,

чаїний плач – і шерех гальки,

ручай, який відбивсь на теплій глині.

Ти – мідний вечір, денний морок вулиць,

і світло зір – високих, незліченних,

і море рук, що прагнуть приторкнутись

до риз священних.

Таким ти був. Вмирає час, що ділить

живе і мертве – на роки минулі,

ти ж залишився пелюстково-білий

в плачу дерев і голосі зозулі.

В’ячеслав Гук