В’ячеслав Гук, зі збірки «Шепотіння, лід і гагари» — ISBN 966-8295-46-3 — Сімферополь, 2003., (видавництво «Доля»).
***
Ми – перебуваємо у кімнаті; чекання, як маятник
годинника, визначається навідліг і підсвідомо,
час обирає справжніх, птах марно боїться згаяти
літо; ми чуємо наче хрипке відлуння скотовагона;
на спопелілій світлині – мляве сонце розчинене,
стеля над нами, як чорнобривець, – жовтогаряча,
в сусідній кімнаті, навіщось на ключ зачиненій,
хтось давно й дуже гірко плаче;
спадисті береги мілководної річки, що тече осторонь
давно й без угаву; свічадо ловить докірливий погляд –
так крик людський губиться в мертвім просторі –
на відстані простягненої руки, зовсім поряд;
порох в’їдається в сухі квіти персидського килима,
сполохані пострілом линуть у просинь горішню ґави,
чомусь запам’ятався добре тільки пів-Києва
і захід сонця криваво-іржавий;
на жаль, я не знаю, котра година і що саме сталося,
втрачається значення самої реальності й існування,
до вікон високих приблудною кицькою підкралося
тривожне й жаске смеркання;
я відчуваю, як стає прохолодно, певно, за Цельсієм,
уже мінус в помешканні: нас ніби утримують в казематі,
на вулиці – страйкує розлючена робітнича процесія
й дитина, загублена в натовпі, кличе убиту матір…
В’ячеслав Гук, зі збірки «Шепотіння, лід і гагари» — ISBN 966-8295-46-3 — Сімферополь, 2003., (видавництво «Доля»).