Гійна!

 Нарешті, прийшла осінь. У мене мабуть якись дивний езотеричний зв'язок із календарем. Щоразу, коли приходить перше вересня мені якось аж легшає і дихається вільніше, і думається простіше...

Частина перша. Ностальгійна
І за власною традицією приперся на "урочисту лінійку з приводу Дня Знань" до ліцею, в якому провчився цілих п'ять років. Анічогісінько там не змінюється, навіть обличчя наймолодших(зараз це п'ятикласники) схожі на наші(ми тоді були в сьомому). Ходив я там, світив пикою, зі свого випуску побачив тільки одну людину і та з паралельного класу. Отак я постояв під першим корпусом, ну привітався із деякими вчителями, ну подивився на їх реакцію, коли вони мене впізнавали, ну позгадував, а поговорити ні з ким чи розповісти нікому, та й розповідати нема чого, а радше не хочеться...

От так виходить, що чим далі--тим більше крапок у кінці речень, а надто у такі дні. Здається, що дорослішання відбувається, коли оповідь про "Свято Першого Дзвоника" закінчується не знаками оклику, а трьома крапками...

Частина друга. ПроНостальгійна
Останнім часом(десь тижні зо три) вмикаю у плеєрі гурт "НеГрузовики". Є у них пісня, яка називається "Радио NOSTALGIE". І співають вони про те, що ностальгія--це те, що ми вміємо найкраще. Може це і не так, але чим далі, тим більше вона захоплює мене та багатьох моїх знайомих. Оце дивне відчуття, коли живеш наче потилицею вперед, постійно озираючись на те як воно там було. Просто уявіть собі цю картину і, мені здається, ви зрозумієте чому я так іронічно посміхаюсь на будь-які(свої чи чужі) ностальгійні потуги)). Але це не означаэ, що я менше озираюсь назад.

Частина третя. Заключійна.
У половини френд-стрічки та ж хвороба. Сьогодні найближче до моїх спогадів виявилась  natau777  зі своїм постом про "Гостей из будущего", бо ж дорогою у кабак, де ми заливали шампанським випускний, в автобусі звучали саме вони. Так що давайте разом: "Зима-а в сердце, на душе вьюга
Знаю я, что можем мы друг без друга..."