Чорні Вулиці: „Довершена недовершеність у розважально-повчальних піснях”
Для них вихід на сцену це "своєрідний сексуальний акт", а музика "це щось більш інтимне, ніж все життя", першим виступом ще не в статусі гурту під такою назвою став виступ на конкурсі краси, де вони підігрували для сестри вокаліста. Дворазові переможці щорічного музичного фестивалю молодих талантів "Відродження" - їх музика наповнена джазовим мисленням, драйвом гурту Muse, гнучким вокалом ,неперевершеним слепом бас-гітари, змішаними фанковими та латинськими ритмами барабанами. Для когось - дивна, для когось - загадково-незрозуміла, а ще для когось - шалено-потужна, вона затягує тебе у вирій фантазій, мрій. Вона вводить тебе в забуття, тож не дивно, що їх музика стала прикладом до наслідування і захоплення для всього чернівецього андеграунду. Зустрічаємо – "Чорні Вулиці".1.Розкажіть про себе пару слів.
Льоша: Мене звуть Льоша. 23 роки. Цього року закінчив педагогічний факультет. Є засновником,, вокалістом і гітаристом гурту. Так склалося, що за час нашого існування, він став безпосередньою часткою мого повсякденного життя.
Олег: Я - Олег Любківський. Мені 20 років. В „Чорних Вулицях” граю з самого початку, як басист. З бас інструментом своїм фактично живу. Також, паралельно граю в гурті "Сіріус", а в недалекому минулому грав на барабанах у гурті "МАМАДЕЯ". Обожнюю Пола Маккартні та гурт The Beatles загалом, а також, так повелося, усю нездорову їжу. (чіпси, смажену картоплю і т.д. – прим. автора)
Майкл: Я Міша, 21 рік. Друзі звуть Майкл. У вільний час люблю кататись на велосипеді. Граю на барабанах в Чорних Вулицях впродовж 3 місяців, а до того вже 4 роки граю в „Серцевому Нападі”. Кумир – Тревіс Баркер (барабанщик культового панк-гурту Blink 182 – прим. автора).
2. З чого розпочалася історія вашого гурту?
Льоша: Перший склад зібрали з екс-гітаристом 20 серпня 2003 року. Та, нажаль, нічого путнього з того не вийшло. Ситуація змінилася з приходом Олега. Це було 17 жовтня того ж року. Вона і стала офіційною датою нашого створення – прийшов барабанщик, почалася робота над матеріалом. Та в такому складі протримались лише десь до початку 2004 року. Гурт по певним причинам покинув спочатку барабанщик, а згодом і гітарист. З того часу нас ніби прокляли – ніяк не могли знайти барабанщика. Якщо перерахувати усіх, з ким перепробували грати, то їх набереться десь з десяток. В 2006 році до нас приєднався надзвичайно талановитий барабанщик Юра Язлинський, з яким ми плідно пропрацювали близько двох років. Та знову ж через певні обставини, або, можливо, через ту саму „чорну карму", що нависла над вакансією барабанщика в нашому гурті, нам довелось розпрощатись і з ним. Сподіваємось, що теперішній склад у нас вже буде остаточним.
3. Поясніть назву гурту, та поділіться спогадами про перший виступ.
Льоша: Відверто кажучи ми вже і самі не пам’ятаємо чому саме "Чорні Вулиці". В довгих пошуках і сперечаннях, як це завжди буває, зимою 2003 року назва сама знайшла шлях з’явитись на світ.
Олег: Перший виступ добре пам’ятаємо. Це було 30 квітня 2004 року. В парку розваги та відпочинку міста Чернівці, який більш відомий, як "фан-парк". Це був наш перший вихід на сцену, як гурту "Чорні Вулиці", але ще до того, у мене з Льошою був досвід першого виступу. Ми грали пісню Ані Лорак, для сестри Льоші на конкурсі краси. (сміються – прим. автора). 4. Як ви характеризуєте стиль музики, що граєте та що для вас э музика загалом?
Льоша: Скоріш за все - це просто альтернатива з домішками hard-core. Хоча, експерементуємо в різних стилях, таких як latino, boss a nova, jazz. Раніше гралось щось накшталт "Окену Ельзи", але звичайно ж у власній інтерпретації.
Олег: Більш рання творчість була наповнена джазовим мисленням у створенні пісень. Та, власне, це була музика, яку всі таі не змогли сприйняти та зрозуміти. Це були довгі композиції, хвилин на 7, зібрані з окремих шматочнків, стилів, вражень, емоцій, поєднаних в щось одне, що було не завжди цілісним - принаймні на слух воно так не сприймалось. Слова у таких піснях відходили на другий план. Музика на даний момент для мене це десь 80 відсотків життя. Всі інші відсотки заповнюють буденні клопоти від яких, нажаль, неможливо сховатись.
Льоша: Дехто підстроює власну музику під одяг, що носить. Ми ж цього ніколи не робили. Музика – це щось більш інтимне, ніж все життя. Це якась його частина, що накрита вуаллю таємниці, яку ніхто крім самого власника тієї таємниці не зможе привідкрити та розгадати.
5. Скільки ж років ви присвятили тій "таємниці", що називається музикою?
Льоша: Співаю з трьох місяців, в зв’язку з цим навіть пупок в мене не такий, як у всіх. Він "викричаний". Починав, як усі - розспівувався в ванні. (сміється – прим. автора).
Гітарою почав займатись десь років з 16. До цього виключно слухав попсу. Поштовхом стало моє знайомство з творчістю, як це не банально - Nirvana. У "стані нірвани" пробув десь рік, згодом мій кругозір почав поступово розширюватися.
Олег: Десь з трьох років слухав The Beatles,а саме – White Album. В дитинстві мріяв, що коли виросту то поїду в Англію і стану п’ятим бітлом, бо ще не знав, що Джон Леннон помер.
На гітарі почав грати десь років сім тому, а на бас-гітарі - 5. Хоча, взагалі-то дуже хотів навчитися грати на барабанах. Першу гітару придбав за 80 гр. - вона була в непрацюючому стані і без струн, тож прийшлося серйозно з нею пововтузитися, щоб привести до ладу. Згодом, правда, придбав кращий інструмент.
Майкл: В дитинстві грав на клавішах десь з 6 років. У 8 - перейшов на гітару. Потім довгий час нічим не захоплювався, аж до моменту коли рідні брати почали створювати власний гурт, знаний тепер, як "Серцевий Напад", запропонували мені йти на барабани – це було чотири роки тому, я був повним дилетантом в ударній перкусії. Та сильно захопившись цим інструментом, потроху почав прогресувати.
6. Що ви висвітлюєте у своїх піснях? Та як вважаєте: пісні повинні нести розважальний характер чи повчальний?
Льоша: Відверто кажучи, мені важко відповісти на це запитання. Хоч я є автором слів, та не люблю говорити про ідею пісні поза піснею. Коли вона грається і глядач її сприймає, то всі інші слова будуть зайвими. А стосовно того, що вони мають нести, то скажу так – вони повинні розважаючи-повчати.
7. То, що вам дала музика, щось змінила у вас у вашому житті? Та знайшли ваші love stories своє відображення у творчості?
Льоша: Напевно, що знайшли якусь свою "субкультуру", принадність до якоїсь групи людей в цьому світі. А love stories, звичайно що, впливали: писались нові пісні. Любов завжди підштовхує розвиватись, творити.
8. Поділіться вашою шкалою цінностей: музика, секс, дружба. Та що ви оберете з “вічних слів”: sex, drugs чи rock'n'roll?
Майкл: Секс.
Олег: Музика і дружба.
Льоша: Насамперед скажу, що пити треба в міру. Систематичність призводить до деградації, а наркотики - це взагалі табу для нас. Можливо воно і розширює, як то кажуть, свідомість, але зовсім не для того, щоб творити. Тому вибираю секс під музику. Вважаю що вихід на сцену – це і є своєрідний сексуальний акт.
9. Якби в наступному житті вам довелось стати якимось музичним інструментом, то яким би ви стали, окрім того, на якому ви зараз граєте?
Олег: Без сумніву – барабанами.
Льоша: Дуже подобається піаніно, тому саме ним би і став.
Майкл: Трубою хотілось би бути. Вважаю, що вона є самим експресивним інструментом.
10. Які ваші музичні смаки?Льоша: Muse та Radiohead. Свого часу переслухав дуже багато стилів та виконавців, з того всього мені сподобалось десь відсотків 15, але ці два гурти стоять для мене на найвищому щаблі. З інших 75% не запам’ятав майже нічого, але не вважаю це марно витраченим часом – кожна музика розвиває, от і я узяв для себе певні „технічні” фішки на майбутнє.
Майкл: В мене дуже цікавий коктейль виходить у моїх музичних смаках. Ріс я на гурті Blink 182, але при цьому обожнюю латиноамериканські композиції, а boss a nova - це один з моїх найулюбленіших стилів.
Олег: The Beatles, Nirvana, Black Sabbath, RHCP.
11. Розкажіть про курйозні випадки, що можливо траплялися з вами під час виступів.
Льоша: Перед відбором на "Червону Руту" у 2006 році, нам не вистачало для виступу однієї пісні. Музику закінчили писати десь за два-три дні до виступу, але зі словами було більше труднощів. У другій годині ночі того ж таки дня, коли починався відбір, я нарешті завершив написання тексту, почав щось вчити, але, звичайно що, це не принесло ніяких результатів. Коли ми вийшли на сцену, то я взагалі все забув. Заспівав два рази один і той самий куплет. На щастя аудиторія цього не помітила, бо навчившись працювати з мікрофоном, я обіграв цю історію таким чином, ніби були проблеми з мікрофоном через те, що звукооператор недопрацював. (сміються - прим.автора)
12. А в яких ще фестивалях приймали участь?
Льоша: В 2004 році ми зайняли перше місце на "Відродженні", другий раз прийнявши участь на тому ж "Відродженні", але вже в 2006 році. І знову, на подив усім і собі теж, перше місце. Два рази виступали, два рази вигравали. Коли подавали заявку на другу участь, я жартома обмовився, що взагалі ніякого місця не займемо. А он як виявилося.
13. Які наразі маєте амбіції? І чи є серед них слово „слава”? І як ви уявляєте власну музику років за десять?
Льоша: Треба визнати, що цей пункт є. Якщо ж є зворотній зв’язок між публікою та виконавцем, то це рухає до удосконалення та подальшого розвитку. Буду нескромним, якщо скажу, що використавши оптимально той потенціал, що ми маємо, пункт „слава” прийде до нас сам. А музика наша, мабуть, буде з часом нести більш мейнстрімовий характер, хоча, безумовно, не втрачатиме нашої в ній присутності.
14. Тоді, на завершення, ще одне питання: що для вас є "музичний шедевр"?
Олег: Це передусім те, що при його виконанні подобається виключно тобі, а не комусь іншому.
Льоша: Ця річ має бути довершена, але виключно у твоєму розумінні. Якщо брати роботи Леонардо да Вінчі, то свої картини він залишав недовершеними, та все одно їх називали шедеврами. Така собі "довершена недовершеність".
