Євгенія Гапчинська: «Я втомилася від власного перфекціонізму»

Відома київська художниця Євгенія Гапчинська не вигадує героїв своїх полотен. Вони у ній живуть. Мисткиня зізнається, що люди по різному реагують, розглядаючи її милих, кумедних малюків, які живуть у своєму наївному «обрамленому» світі. Зі спостережень Гапчинської, молоді люди оглядаючи їх найчастіше усміхаються, старші – часто плачуть. У самої ж художниці, стоячи поряд своїх картин, виникає відчуття дитячої сором’язливості і бажання сховатися у куточок... Формула: «успішна у бізнесі, світла у душі і любляча у сім’ї» підходить до Гапчинської, але не обов’язково пасує для решти жінок. Проте, закон, що жінка – це завжди таємниця, розповсюджується на всіх представниць прекрасної статі. Я вирішила привідкрити завісу жіночої таємничості Євгенії Гапчинської, розпитуючи про її «жіночі штучки», душевні зміни, жінок-«не конкуренток» та доньку Настю.

- Ваша експозиція, що зараз триває у галереї «Зелена канапа», має назву «Жіночі штучки». Очевидно, йдеться не про хитрощі, а, радше, речі матеріальні...

- Так, у кожної жінки є такі свої штучки, у мене - це біжутерія. Прикраси з кольорового пластику і фарбованого металу, у вигляді тістечок, морозива, пиріжків, булочок, пончиків. Колекція невеличка, але любима. Знайшла цікаву крамничку з такими речами, щоправда у Парижі. Буваю там раз на півроку, то поповнюю колекцію новими солодкими виробами. Багато переробляю. Наприклад можу брелок-тортик повісити на довгий ланцюжок. Всі ці смачні прикраси живуть на гвіздочках, які я понабивала через кожні 5 сантиметрів на цегляній стіні у спальні.

- «Штучкам-хитрощам» можна навчитися чи з ними народжуються?

- Судячи по собі і моїй дочці, з цим треба народитися. Є дівчатка, які ще маленькі, а вже по них видно, що це – стовідсоткова жінка. Вона вміє так попросити, стріляти очками, пускати такі погляди... Я – «трішки чоловік» у цьому відношенні. Мій ворог – моя чесність і прямолінійність. Я лише за останній рік стала м’якшою. І це лише з власного бажання. Хотіла перекроїти свій характер. Відчула, що хочу бути спокійнішою, м’якшою, перестала пороти оцю чесність, яка насправді нікому не потрібна. Мені це коштувало величезної праці, але, на радість, це помітили усі - і сім’я, і ті, хто зі мною працюють.

- А що спонукало змінитися?

- Я втомилася сама від себе. Втомилася від перфекціонізму. Від того, що хотіла робити все на «5+». Я ненавиділа людей, коли вони запізнювалися. Не могла зрозуміти, чому я, живучи у тому ж місті, у тих же пробках і умовах приходжу вчасно, а хтось не може розрахувати час. В мене таке піонерське відношення до дисципліни з першого класу. У свої 33 роки я втомилася від цього. Раніше людина могла спізнитися на півгодини і для мене це вже була зіпсована зустріч, поганий настрій і попсовані стосунки з цією особою. А в якийсь момент я зрозуміла, що злитися немає сенсу. Вся краса життя у цьому і полягає, що люди саме такі, які є, у спокійному ставленні до чужих недоліків.

- Чим себе заспокоювали?

- Спершу було дуже важко. Часто доводилося повторювати собі: «Заспокойся! Візьми себе в руки!». В березні минулого року почала займатися йогою - у мене дуже боліла шия. Тепер займаюся щоденно і самостійно, без вчителя. Спершу займалася заради здоров’я, а тоді зрозуміла, що це для мене півтори години вимушеного абсолютного спокою. Моя нервова система відрізняється тим, що постійно працює. Лягаю спати і думаю, що було, буде, як є... Сплю і думаю, прокидаюся і далі думаю. А йога окрім фізичного навантаження, розвантажувала мозок. Свого часу мені до рук потрапила малесенька книжечка, із цих дешевих брошурок, що продають на розкладках, щось на зразок «8 кроків до душевної рівноваги». Пам’ятаю, мені навіть соромно було її купувати. Це була осінь, я читала її на лавці і все, що там було написано мені захотілося примінити на собі. Як з пластиліну ліпила свої почуття заново. Злість заміняла спершу поблажливістю, а тоді поволі розумінням і любов’ю.

- Вашій донці Насті 15 років. Ви виховуєте її за тими ж принципами, за якими виховували вас?

- Ні, у нас все навпаки. Я навіть не виховую її. Мені подобається, що ми з нею друзі, що у неї хороший усерозуміючий характер, який склався десь до віку 8-9 років, коли ми жили у повних злиднях. Тому вона у мене виросла дуже розуміючою дитиною, без капризів, спокійною, невимогливою в плані покупок речей. Вона піклується про мене, бо я багато працюю, тож часто готує мені їсти, дає поспати спокійно у вихідні. Що ж стосується дрібниць, які мені мама забороняла, Насті їх дозволяю. Наприклад, їсти в кімнаті, не мити посуд, хоча вона все одно миє. Дозволяю ходити без шапки, бо розумію, що я можу говорити до безкінечності, а вона все одно зніме шапку, вийшовши з хати. Поки її голова не замерзне і вона цього не відчує - хоч убий.

- Балуєте себе дорогим дизайнерським одягом, візитами у дорогі салони?

- Звісно, зараз можу дозволити собі більше. Але я досі прагматик. Знаю, що все на мені, повинна все розрахувати. Що ж до салонів, то я їх не люблю, тому не ходжу. А от речі – купую. Рідко, в середньому одну в два місяці. У мене скромний гардероб і маленька шафа.

- Ваші дівчатка часом сором’язливі і делікатні, а часом сильні і вольові. А якою повинна бути жінка, на Вашу думку?

- Жінка взагалі нікому нічого не повинна. Вона має бути такою, щоб було комфортно тим, хто поруч. Щоб вона не була центром всесвіту, а всі навколо крутилися. Якщо жінка сильна і незалежна, то силу характеру приміняти треба з розумом і мудрістю на благо сім’ї та досягнення мети, а не для того, щоб когось під себе підім’яти.

- Для вас жінка це - конкурент чи друг?

- У мене небагато подруг, всього три. З ними мені комфортно. Я ніколи не була красивою і не мала мети завоювати чоловіка, щоб будь-яка жінка була мені конкуренткою. В бізнесі також не відчуваю конкуренції. Суперники є, але я їх ніколи не брала до уваги, бо йшла своїм вигаданим шляхом і на цій дорозі ніхто не стояв, щоб іти по головах чи когось обганяти. З віком коло спілкування і друзів звужується. Щоб завоювати мою довіру, і чоловікові, і жінці доведеться однаково постаратися. Роль відіграє тільки доброта людини і щирість.