Класика і старт актуального мистецтва

«Першопочатковий погляд дитини на світ є абстрактним, вона проникає мисленням вглибину предмета, від явища до сутності», — зазначає в анотації до свого проекту «Старт1» у рамках III Тижня актуального мистецтва у Львові івано-франківська мисткиня Беата Корн. Сформулювавши тему цьогорічного ТАМу «На межі: Абстрактне versus Реальне», організатори задали добрий тон для розмірковувань про «предметне й безпредметне зображення світу», «реальність абстракції та абстрактність/умовність реалізму», укотре актуалізували думку про те, що майстерний реалістичний живопис іноді значно важче зрозуміти, ніж абстрактний...

Тиждень актуального мистецтва триватиме до 29 серпня. Експозиції можна оглянути на новій арт-території міста — Фабриці повидла (вул. Б. Хмельницького, 154), у «Дзизі», Музеї ідей, Львівській галереї мистецтв, Палаці мистецтв, а в Перший український театр для дітей та юнацтва запрошують на перегляд відеоарту в рамках блоку «Медіадепо».

Щодо протиставлення реального й абстрактного, то наочним втіленням цієї ідеї є виставки Романа Жука у Львівській галереї мистецтв та Василя Бажая і Тиберія Сільваші в Палаці мистецтв. Обидва проекти трьох авторів презентовано в блоці Тижня актуального мистецтва «Класика».

Роман Жук: «У реалістичному живописі складніше приховати свою непрофесійність»

Колишній львів’янин Роман Жук, який від 90-х живе і творить в Амстердамі, цікавими сюжетно й колористикою натюрмортами і портретами гідно репрезентує сучасний реалізм. Іронічний, відвертий, іноді провокаційний, Роман Жук приваблює силою чистого й глибокого кольору. Він малює (до речі, завжди з натури) банани різного ступеня стиглості (та зіпсутості) та інші екзотичні фрукти, розкриті мушлі з перлами, жіночі портрети, оголені натури...   

— Спростуйте хибне уявлення частини споживачів мистецтва про те, що зображений банан або ананас простіше зрозуміти, ніж абстрактні лінії і плями...
— Коли так кажуть, ідеться про дуже поверхове сприйняття. Якщо говорити про справжнє мистецтво, як я його розумію, то не має значення, чи це реалістична картина, чи формальна. Я дуже люблю малювати, але не думаю про те, який у мене підхід. Для мене важливіші інші речі, зокрема абстрактні, які є в кожній композиції. Відтінки кольору, суто формальні плями — усе це існує в реалістичному живописі, він з того і складається. Водночас є ще один маленький нюанс. На мій погляд, у реалістичному живописі складніше приховати свою непрофесійність... Цей нюанс мене дуже підкуповує, така складність мене поглинає, тримає в тонусі. Крім того, маю дуже хорошу професійну школу, що також допомагає вільно почуватися.

— Про Вас кажуть, що балансуєте на межі кітчу...
— Найбільше це пов’язано зі серією «Грабіжники», в якій я навіть завдання собі таке сформулював: витримати межу між мистецтвом і кітчем. Щодо інших робіт, то мене тема кітчу завжди тримає, але з нею треба бути дуже-дуже обережним, а водночас — приємно бавитися. Є чимало прикладів абстрактного живопису з дуже крутим кітчем, але його так замасковано, що митці, які працюють в абстракції, й не підозрюють. Деколи кітч трактують у тому сенсі, що має бути щось реально намальоване. Але кітч — це відповідна естетика. І там, де, здавалося б, хочуть його заховати, він усе одно прорізається.

— Вам не цікаво вийти за межі живопису і спробувати інші жанри — перформенс, інсталяцію...
— Цікаво. Але це надто серйозна річ, я б не хотів робити перформенс тільки для того, щоб показати, що я сучасний художник. Така поверховість мене не приваблює. Але я зробив серію робіт (наразі вирішую, де їх представити, можливо, в Києві) і зняв до них два відеофільми, як складову серії.

— Який вид мистецтва впливає на Вас найсильніше?
— Музика має дуже сильний вплив... Особливо сучасна. Але недавно мене дуже вразила картина Френсіса Бекона, художника, чия творчість мені дуже подобається. Однак під час сприйняття мистецтва не вдається абстрагуватися від суто професійного аналізу.

— Як сприймають сучасне мистецтво за кордоном і в Україні? Ми відстаємо в сприйнятті?
— Не можна формулювати в такому контексті, що відстаємо чи йдемо попереду. Для сприймання мистецтва дуже важлива загальна атмосфера в суспільстві, зокрема те, на якому рівні виховують, вчать студентів. На жаль, у нас мистецькі академії не завжди на належному рівні. На Заході країни відкритіші, люди мають змогу більше побачити, і це створює відповідну атмосферу, високий рівень. Звісно, дуже хороші і дуже погані приклади в мистецтві є і тут, і там. Я кажу про загальну атмосферу, загальний рівень...

— Але чи не нівелюється за кордоном класична базова освіта, яку Ви свого часу здобули і яка Вам додає впевненості? Чи вона потрібна сьогодні?
— За кордоном вона не є в пріоритеті. Там на першому плані — креативність художників, свобода тощо. Але одне другому не має заважати, навпаки. Я вважаю, що професійний рівень, класична школа живопису чи рисунка доцільна тільки тоді, коли необхідна для творення. А якщо сама по собі, як самоціль, то це не виправдано.
 

Тиберій Сільваші: «Я майже перестав насолоджуватися мистецтвом»

Киянин Тиберій Сільваші (на фото зліва) разом із львів’янином Василем Бажаєм (на фото справа) репрезентують абстракцію у проекті «2». Сільваші з допомогою чистих кольорів, нанизуючи кілька шарів фарби, творить фактуру полотен, на яких спонтанно проявляються сюжети. Бажай наново укладає реконструйовані геометричні площини, викладені з «місива» фарб і кольорів.  

Тиберій Сільваші, якого називають гуру абстракції, королем кольору, входить, за оцінками експертів, до топ-десятки найпопулярніших і найуспішніших митців України.
— Чи вдаєтеся хоча б іноді до «підказок» глядачеві?
— Намагаюся не робити цього. Але треба було означити цикл із 9 робіт, представлених на цій виставці, а на холодильнику лежав томик Джойсового «Улісса», от я й сказав: нехай буде «Улісс». Насправді тема всіх моїх робіт — живопис, це рефлексії щодо живопису. Тому цей цикл можна було назвати й «Веласкес». Назви немає, бо в принципі не має бути поштовху для розуміння того, що є живопис. Площина, яка перед очима, працює як інформація для феноменального споживання. Я вже говорив, що кордон і напруження йде не стільки між реалізмом і абстракцією, скільки між проблемою реальності. І вона радше проходить по грані наративності-ненаративності. Дуже багато описують, гадаючи, що бачимо, скажімо, оголену фігуру, чи банан — якщо відштовхуватися від творів Романа Жука... Але це тільки перша інформативна система, яка веде далі. Той самий банан має набагато більше складності, конотацій, ніж речі, які можуть бути описовими і врешті не вести до таких глибин, до яких веде банан...

— Свого часу Ви презентували проект транскрипцій до творчості Рембрандта — як малював би художник, якби жив тепер і був абстракціоністом...
— До 400-річчя Рембрандта я написав текст «Рембрандт-zoom» і зробив виставку. Zoom — наближення. Йдеться про приблизне розуміння Рембрандта в наближенні очима нинішнього художника, який бачить світ так, як Рембрандт. Планував також зробити транскрипції Веласкеса — зрештою, це абсолютний Веласкес (показує на цикл «Улісс». — Авт.) та Вермеєра (наразі написав про нього тільки текст).

— Які проекти Вам тепер цікавіше робити — виставки на зразок представленої на Тижні актуального мистецтва чи проекти на кшталт транскрипцій Рембрандта, «Крил» (велетенські полотна-»крила» перед закриттям експозиції розрізували на квадратні шматки — «для продажу»)?
— Ще на початку 90-х я писав про те, що картина закінчилася як така, тепер маємо справу радше з об’єктом. А об’єкт — відкрита структура. Картина, що має 500-річну історію, — закрита структура, обмежена рамою, внутрішньою структурою оповідання та іншим. А такі речі, як представлена в Палаці мистецтв експозиція — відкрита структура, і її можемо радше назвати інсталяцією, ніж виставкою.

— Ті, хто купує Ваші роботи, розуміють їх?
— Думаю, ті, хто приходить на мої виставки, частину розуміння мають. Але загалом ті, хто сприймає таке мистецтво, — дуже вузька ніша, і не тільки в нас, а й у Європі, Америці...

— Сучасним митцям потрібна класична освіта?
— Я впевнений, що так. У мене давній діалог з цього приводу з нашими митцями, бо вони вважають, що класична освіта не потрібна. На мій погляд, артикулювати думку, навіть якщо йдеться про концептуалізм, можна точніше, якщо володієш тим, що я називаю «постановка руки і ока».

— А якщо митець не малює, а, скажімо, творить перформенси...
— Ідеться про те, що називають відчуттям ритму або простору. У такому разі ти не замислюєшся, що робиш своїм тілом. Але твоє тіло, якщо ти якийсь час попрацював із цими внутрішніми ритмами, виховане так, що точно будуватиме своє ставлення до думки або до інтуїтивних речей, які ти зараз відчуваєш.

— Яке мистецтво на Вас має найбільший вплив, як на споживача?
— Я не споживач, а професіонал. Майже перестав сприймати мистецтво як людина, яка насолоджується, незалежно від того, чи це живопис, чи література, чи музика... Сприймання тепер працює зовсім інакше, ти компонуєш внутрішні структури, намагаєшся зрозуміти, яким чином це пов’язано з історією мистецтва, з історією соціальних речей, на чому базується...