Богдан Ступка: «Політики забрали роботу в акторів»

Жоден український актор не здобував такої популярності за життя. Ступці пощастило, що його стрімке сходження на велику сцену відбувалося у Львові. Як людина і як актор він виховувався і стверджувався у дивовижній львівській аурі, його оточували талановиті й непересічні особистості. Дивно, але з огляду на його теперішню популярність, він міг би бути значно «зірковішим». Проте з ним легко. Він знає, що він відомий, знає, що талановитий, знає, що зробив для українського театру й кіно багато (часто саме прізвище Ступка викликає зацікавлення до фільму чи постановки). Нещодавно на Римському фестивалі йому вручили гран-прі за кращу чоловічу роль у фільмі Кшиштофа Зануссі «Серце на долоні». Тепер він мріє про роль, де би не потрібно було говорити жодного слова. Пан Богдан не розповідає про нові зйомки, але думаю, що йому буде чим потішити свого глядача.

Пане Богдане, розкажіть, будь ласка, які місця для Вас улюблені у Львові?
Стрийський парк, театр опери та балету ім. С. Крушельницької та театр ім. М. Заньковецької.

Чи внесли якісь новації представники львівської школи Сергій Данченко (який став режисером театру ім. І. Франка у Києві), Богдан Ступка, Наталія Лотоцька та інші, що приходили до театру Франка пізніше?
Думаю, що так. Усі вони – особистості. Думаю, що вони внесли позитивні зміни, тому що не були пов’язані з дияволом. Зараз дуже багато митців зв’язані із дияволом, і ця тенденція домінує серед творчих людей, політиків. Їм здається, якщо вони підписали угоду з дияволом, то це є запорукою успіху на майбутнє. Це буде проба на час, а для того, щоби залишити по собі слід, необхідно щось зробити і не зраджувати ідеям, які записані у Біблії. Це все не так просто. 

А що для Вас неприйнятне у театрі і кіно?
Неприйнятно? Забувати про істини. Протягом життя потрібно старатися, щоби вищі ідеї не були забуті, потрібно їх пропагувати. Особливо це актуально в театрі, бо це така субстанція (трибуна, кафедра), яка викладає (пропагує) різні ідеї. Але водночас він (театр) дає людям надію – невеличку, але таку потрібну у наш час. Надію на те, що людина – не скотина. Будь-яке суспільство повинне давати людині надію на життя.

Ви вважаєте себе добрим керівником? Що важливе на цій посаді? 
Не знаю, у чому секрет. Можу сказати, що за ці 7 років мені довелося витримати не одне «биття». Але тепер до кас нашого театру стоять черги, що раніше було явищем нечастим. Тепер ситуація змінилася. І це дуже втішне явище.

Як ви можете оцінити стан розвитку сучасної культури?
Наша культура прекрасна! Вона у розквіті. Просто ми її не любимо, ми її не знаємо. Ми поверхові люди. Нас затлумили політичні шоу. У нас з’явилося дуже багато «свобод», а вона може бути тільки одна. На одному телевізійному каналі ллють помиї одні на одних, на іншому – обговорюють перших. Чим ми займаємося?!
Це біда, катастрофа! Політики забрали роботу в акторів. Вони стали шоуменами. Бідні артисти не можуть заробити грошей, бо всюди політики. Замість того, щоби бачити якусь надію, глядачі мусять «порпатися» у брудній білизні і «перетравлювати» купи бруду. 
Театр ще не почав, слава Богу, займатися тим брудом. Хоча деякі режисери цим займаються. Ті, які не мають таланту.

А як щодо критики?
Мені одна журналістка якось сказала: «А ви не авангардний театр!» А я її питаю, із чого вона зробила такий висновок. Каже, що десь прочитала. Питаю, чи була вона у нашому театрі Франка. Була, коли на гастролі приїжджав російський театр Калягіна. Про що можна говорити?!
Як можна писати про якісь вистави, виставки чи фільми, коли ти їх не бачив, а читав чиїсь враження і відгуки?!

Чия у цьому вина?
У нас є дуже багато людей, які нічого не бачать, не цікавляться культурним життям. Газети подають переписану інформацію. 
Наші журналісти, критики, філософи не мають належної бази. Вони майже не вміють вправно і майстерно розкласти по поличках виставу чи фільм, прокоментувати і рецензувати. Я нещодавно був у Римі і ми розмовляли про фільм Кшиштофа Зануссі «Серце на долоні». Я був приємно здивований: молоді люди, які можуть розібрати фільм, уміють задавати питання. Відчувається належна основа.

Як ви почувалися на посаді міністра культури?
Я був міністром дуже коротко – 17 миттєвостей весни (17 місяців). Важко щось зробити за такий короткий час.

Вам вдалося щось змінити, чи посада змінила Вас?
А як можна змінити чиновника? Я грав роль, я опинився серед акторів. Там усі грають свої ролі. Шекспір казав: «Увесь світ – театр, а люди в нім – актори». А Сковорода додав: «Граємо ту роль, на яку нас призначили».

А ви свою роль знайшли у житті? Що це за роль?
Знайшов. Це театр, кіно. Це мистецтво.

Ви не втомилися грати, перевтілюватися?
Втомився. Хоча нема на що нарікати. У мистецтві не було важких часів, і у мене їх не було. Були тяжкі ролі. Тяжка праця над ними. Щоби зробити роль, щоби публіка сприйняла її (сміялася чи плакала, співпереживала), потрібно вкласти дуже багато праці (віддати своє здоров’я).

Про яку роль Ви ще мрієте? Кого ще хочете зіграти?
Роль без слів. Щоби мене не розпитували і щоби я нічого не мусив відповідати.

Кілька слів про співпрацю із Кшиштофом Зануссі. 
Дуже позитивні враження. Дуже цікавий чоловік, філософ ХХІ століття, але у той же час дуже проста і скромна людина. Він розумний і талановитий – красивий і багатий внутрішньо.
Там, де немає таланту, там дуже багато фанаберії, піжонства і пафосу. Сама претензія. 

Чого Вам бракує?
Нічого. Я поки що ще нормальний. Я дуже високо оцінюю українську театральну культуру і кіно. Хоча не бракує вар’ятів і бувають часи «застою». Але є дуже багато талановитих акторів, є багато нових ідей. Бракує умов для творчості, для розвитку.
Нам бракує сили для прориву. Зараз існує дивна тенденція говорити про те, що все погане. Нібито колись було все, а зараз – нічого.

Але ж є? 
Ого-го! Є! Ще й яке! Західні критики кажуть, що східноєвропейський театр набагато цікавіший ніж західноєвропейський. А нам утовкмачують, що ми ніщо і нічого не варті. Потрібно хотіти побачити і почути, а не піддаватися на рекламу і чиюсь сторонню думку.

Римський фестиваль. Поділіться враженнями.
Польський фільм, український актор отримує гран-прі за кращу чоловічу роль. Про що це говорить? Про нашу українську театральну школу. Але деякі режисери не бачать наших обдарованих акторів, запрошують російських. Думка, що десь там краще і що у них товар якісніший, – помилкова. У нас є кого знімати, про кого писати. Є не тільки зірки Ступка і Повалій. Потрібно цікавитися. 

Як ви ставитеся до серіалів, які масово знімають і продукують Росія та Україна? Чи не шкодить це культурі?
Це непоганий заробіток для акторів. Але це не культура. Культура в тому, щоби не дивитися низькопробні серіали, якими заповнене наше телебачення. Краще прочитати книжку чи піти в театр.

Коли глядачі побачать фільм Кшиштофа Зануссі «Серце на долоні», за який Ви отримали гран-прі за кращу чоловічу роль на Римському фестивалі?
Сподіваюся, що вже дуже скоро.