Максим Кідрук: «Побувати на острові Пасхи однаково, що злетіти на ...Пуп Землі»

Максим Кідрук, 25-річний письменник-мандрівник з Рівного, став першим та поки єдиним українцем, який ступив на землю найтаємничішого острова планети. Двісті років тому його відкрили якраз у дні Великодня...

ЧОМУ МАКСИМ ТУДИ ПОЇХАВ? Бо це ж острів Пасхи! Чогось більш віддаленого, неприступного й таємничого у нашому світі годі знайти! Передусім цей невідомий шматок землі посеред Тихого океану розташовано від найближчої суші, узбережжя Чилі, на чотири тисячі кілометрів! Аж настільки далеких від суші островів немає на планеті. Себто люди, які жили тут сотні років тому, вважали, що та їхня земля – це і є весь світ! Розміри трикутної форми острова Пасхи просто крихітні: 16–18–24 кілометри, себто коли літак сідає на правому березі, то гальмує уже на лівому. Його за день можна обійти… І на цій ізольованій від світу місцині колись існувала одна з найвизначніших цивілізацій в історії людства!

НАЙПЕРША ТАЄМНИЦЯ ОСТРОВА полягає у тому, що в давнину тут жили… білі люди! Звідкіля вони тут узялися? Здавалося б, найближчі сусіди, полінезійці, були чорними й засмаглими, без жодного натяку на культурне життя… З іншого боку – інки у Перу – хоч і мали добре розвинену культуру, але вони теж не білі, в них не було писемності. А тут… Тут було розроблено власну систему писемності ронго-ронго! Саме на острові народилася…

...ОДНА З П’ЯТИ ПИСЕМНОСТЕЙ, що у світі сформувалися незалежно. Адже всі інші писемності похідні від отих п’яти. І це при тому, що на цьому острові могло проживати усього п’ять тисяч людей. Більше він просто не міг прогодувати. Та й води там бракувало. Отож, у такій маленькій общині знайшовся хтось, який зумів розробити концепт ієрогліфічної рапануйської писемності (вони не мали у кого його запозичувати), уявіть собі, яку досі ніхто не розшифрував!

Максим демонструє велике тату, що його зробив уздовж руки, перебуваючи на острові Пасхи.

– Коли європейці відкрили острів, то надибали людей, які читали символами, що їх зображали на дерев’яних табличках. Але перші місіонери почали нарікати, що це від диявола, і взялися ті таблички палити. Острів’яни ховали їх у печерах, але вони там гнили. А коли схаменулися, то тих дощок лишилося дуже мало. Відтак усередині ХІХ століття перуанці майже всіх жителів вивезли збирати гуано – пташиний послід. Поки тривала боротьба за острів’ян, майже дев’ятсот із них загинуло через зміну клімату та важкі умови праці. Додому повернулося… п’ятнадцять, решта померли в дорозі. Так-от, серед тих п’ятнадцяти не було жодного, хто вмів би читати ронго-ронго. Отак людство загубило одну з найбільших таємниць...

– Отже, ти не знаєш, що зобразили на твоїй руці? – запитую.

– Це відтворено з реальної таблички, але розшифрувати ієрогліфи не може ніхто. Часом знайомі нарікають, мовляв, а якщо це якесь закляття? На що відповідаю: не я знайшов символи, це вони знайшли мене. Радію, що зробив тату, бо острів Пасхи для мене – найкраще місце на землі! До речі, першовідкривачами його були голландці на чолі з Якобом Роггевеном. Двісті років тому, саме у день Пасхи, вони висадилися на таємничу землю. Але справжня назва цієї місцини – Те Піто о Те Хенуа, що у перекладі з рапануйської мови означає «Пуп Землі». Так-от, яким було здивування європейців, коли перше, що вони побачили, то були величезні статуї, повернені у бік суші…

МОАЇ, КАМ’ЯНІ СТАТУЇ, ЧЕРГОВА ТАЄМНИЦЯ ОСТРОВА. Усі вони величезні, з довгими носами й вухами.

– Не можу збагнути, як люди, які не знали залізних знарядь, не мали міцних мотузок, щоб створити механізми, аби ці статуї пересувати, великої деревини, щоб виробити якісь важелі, і, попри це, кам’яними сокирками висікали зі скелі статуї, заввишки від 4 до 21 метра, й завважки від 8 до 240 тонн (!), розтягували їх по всьому острову і сторчма встановлювали на узбережжі. І донині стоять вони спинами до моря й дивляться на кратер вулкана, з якого їх висікали. Як ці камені переносили кілометрами через пагорби, долини? Як піднімали? Окремі моаї мають такий розмір, як чотириповерховий будинок!

Невідомо й те, що ці статуї символізують. Можливо, короля певної епохи. А, може, й предків… Ніхто не знає.
Щойно я вийшов з літака, мене просто охопила атмосфера таємничості. Упродовж семи днів, що там провів, зрозумів, що не хочу повертатися до наших суєтних буднів, бо на острові Пасхи геть інший світ: спокійний, розмірений, без будь-яких клопотів та зла. Там нікому не цікаво, хто президент у Штатах і хто виграв Лігу чемпіонів…

НИНІ НА ОСТРОВІ розміщено єдине місто Ханга Роа, що розкинулося біля аеропорту, й мешкає у ньому всього 3 600 чилійців. Ці люди живуть з того, що здають туристам в оренду будинки і транспорт. Живуть у халупках-будиночках, тримають корів, курей, ловлять рибу, яка там дуже дешева. А ще вони мають школу, католицьку церкву, футбольне поле. Це дуже гостинні люди, всі один одного знають, тож злочинності тут немає.

Іноземцям заборонено жити там більше, ніж два місяці, – знову ж таки, аби не відбулося перенаселення. До того ж, гостей мусить бути не більш, як тисяча. Туди прилітають туристи не для курортного відпочинку, бо на острові годі знайти розлогі пляжі чи галасливі дискоклуби. Приїздять заради того, аби торкнутися таємниць…

Колись про цей острів мені було навіть страшно мріяти. Це однаково, що злетіти на Марс! Та й подорож дуже дорого коштує. Але я вже встиг написати про нього цілу книгу – «Подорож на Пуп Землі».