Моновистава «Мазепа»: Розбудити б тую славу...
Обдарований поет і філософ, мислитель і провісник, засіятель української національної ідеї, Іван Мазепа був романтиком і трохи утопістом: надто палко прагнучи захищати інтереси України, зазнавав поразку за поразкою. Власне, моновистава побудована на тому, як посивілий гетьман десь незадовго до своєї смерті дошукується відповідей на свої сумніви щодо того, чи вірно чинив у житті, чи державницький шлях його був правильним, і чому на нього очікувала зрада найближчих соратників та побратимів.
Композиційно моновистава складена з трьох тематичних блоків – роздумів Мазепи над причинами падіння Батурина та поразки під Полтавою. Важливий елемент драматургії – особистісна сторінка життя гетьмана, його вогнистий, нестримний у своїй жагучості роман із Мотрею Кочубей.
Актор В. Смотритель не шкодує для сценічного портрету Івана Мазепи емоцій і темпераменту, вибудовує маєстат великої людини проникливо і палко до фанатизму. В інтимному блоці, де за сценарієм закоханий гетьман голубить Мотрине намисто, актор знаходить чуйні, тремтливі, оксамитові інтонації, підкреслюючи силу духу гетьмана, який заради булави зрікся своєї останньої любові.
Сценографію моновистави мінімалізовано до аскетизму (декорації, костюми – Алла Мельничук, художник – Андрій Ісаєв). На сцені панує темрява, сонце ще не зійшло. Посвітається. Кімната самітника І. Мазепи декорована як келія, де глядач бачить лише придатну атрибутику: крісло-трон, трисвічник, булаву, намисто, одяг, шаблю, вишитий рушник, книги… Це – першоджерела, своєрідні коди-символи, за якими читається історія України. Атмосферу трагедійності доречно підкреслює музичне оформлення (композитор Володимир Макієвець), у якому втілено жахливість останніх днів життя всіма забутого й нікому непотрібного вигнанця.
У пролозі та фіналі вистави режисер-постановник дійства Я. Мельничук використав кадри кінохроніки, що проектуються на екран-завісу. На мою думку, це – експеримент, який привертає увагу глядача передусім тим, що нагадує вічну істину про можливість діалогу між різними історичними реаліями, застерігає наступні покоління від небезпеки ворожнечі й зради, вчить – віра в Бога і любов до України – то найперше, що повинні мати в серцях наступники державної влади. Відеохроніка бійки депутатів Верховної Ради наприкінці вистави наочно продемонструвала актуальність історичних пророцтв та осторог великого гетьмана Івана Мазепи.
Серед невід’ємних складових культури, які слугують ідентифікації нації, почесне місце посідає театральне мистецтво. Примітно, що «гостювання» моновистави «Мазепа» відбулося саме в Тернополі – напрочуд театральному місті, яке зробило для становлення демократичної незалежної української держави аж ніяк не менше, ніж інші міста України. І що б там не говорили про нинішні кризу та труднощі наші можновладці, рятівні джерела театральної творчості не пересихають!
