Stigmata: «Музика - філософія життя»!

15-го листопада, в рамках невеликого туру-прев'ю до очікуваного нового альбому, київський клуб «Бінго» відвідав гурт «Stigmata». Перед початком концерту нам вдалося трохи поспілкуватися з гітаристами бенду Артемом Теплінський і Тарасом Уманським.

– Що ви думаєте про сучасну культуру?

 Артем Теплінський:

– Кожне мистецтво, напрямок масового явища – воно завжди розвивається хвилями: підйом – пік, падіння – пік. Так от, раніше ці хвилі були довші, – набагато; їх було менше, і вони були довшими. Це було як культ особистості, допустимо тієї ж групи Guns'n Roses, коли вони збирали стадіони, довгі десять років вони були на піку, як Metallica та AC / DC. Зараз груп стає більше, а хвилі їхнього успіху стають коротшими, дрібнішими. Але це абсолютно нормальний процес, все зараз відбувається швидше, все якось прискорюється – інформація доходить від творчих людей до шанувальників набагато швидше.

Тарас Уманський:

– Ну і з одного боку це хріново, з іншого – це круто і незвично.

 – Чи може музика стати філософією життя?

 Артем Теплінський:

– Чого ж може, вона вже давно стала (сміються)!

 – Тоді яка ваша філософія?

 Тарас Уманський:

– Ми намагаємось змусити публіку пережити те ж, що переживаємо самі.

Артем Теплінський:

– І зробити це якомога яскравіше і сильніше.

 – Що важливіше в житті: довести щось собі або іншим?

 Тарас Уманський:

– Намагатися довести щось собі – це така особиста річ, мені здається, що про неї взагалі не варто говорити.

Артем Теплінський:

– Ну, я так скажу. Щоб довести щось оточуючим потрібно, в першу чергу, довести це самому собі. Інакше, оточують перемелють це на борошно. Завжди потрібно починати з себе!

 – Як, на вашу думку, музична чи життєва позиція вона може бути у когось перейнята або до її розуміння потрібно прийти виключно самостійно?

 Тарас Уманський:

– Звичайно, потрібно шукати своє. В принципі, будь-яка група, яка багато років вже існує – це як певна родина зі своїми правилами. Вона взагалі не схожа ні на що.

Артем Теплінський:

– Це окремий організм.

 – А спочатку можна запозичувати щось від інших?

 Артем Теплінський:

– Спочатку потрібно брати щось від інших, ти інакше нічого робити не навчишся. Напевно і Леонардо да Вінчі колись малював, там десь на колінах з чиїхось етюдів (сміються). Але треба перейнявши досвід шукати свій стиль.

Тарас Уманський:

– Дивись, тобто у тебе має бути на початку база, для того щоб щось знайти своє.

Артем Теплінський:

– Потрібно оволодіти якимись інструментами, якими ти і будеш далі оперувати. Потрібно дізнатися ази, без цього ніяк, колесо заново винаходити – це ідіотизм якийсь (сміються).

 – А чи важлива свобода дій в музиці і в житті?

 Артем Теплінський:

– Ну звичайно, свобода – це головне, що є у нас.

 – А як її поєднувати з очікуваннями оточуючих?

 Тарас Уманський:

– Ми все це поєднуємо, причому легко. І ось припустимо, типовий приклад, ми зараз їдемо в тур – це найменший тур, з усіх, що за останній час у нас були. Для цього ми спеціально домовилися з нашими менеджерами. Ми пояснили, що не хочемо їхати багато, а хочемо проїхати трохи, для того щоб показати людям нові треки, адже попереду у нас дуже велика робота над виходом нового альбому і ми хотіли, просто, підготувати публіку.

Артем Теплінський:

– Мені здається, що група – це першочергове, а всі інші – це помічники.

Тарас Уманський:

– Тобто, ініціатива виходить від нас.

 – А можете розповісти щось про новий альбом?

 Тарас Уманський:

– А це поки таємниця. Але є вже два треки, по них можна створити таке, нехай віддалене, але враження про альбом.

Артем Теплінський:

– Єдине, що можна сказати – альбом буде дуже не схожий на все попереднє. Він буде повний експериментів, до яких ми раніше не йшли. А тепер, відчуваючи, мабуть, якусь свободу, нам хочеться пробувати нове.

 – І коли чекати виходу альбому?

Тарас Уманський:

– Не будемо обіцяти, але приблизно восени. Ми хочемо щільно попрацювати, але у вільному темпі. Ми збираємося багато чого перепробувати,  поекспериментувати.

Артем Теплінський:

– Хочеться знайти щось справжнє. Тут одна справа, коли ти йдеш по зрозумілому шляху, перевіреному, і все можна робити швидко, і зовсім інше, коли ти досліджуєш щось нове – на це потрібна сила-силенна часу і власне, свобода, про яку ми говорили.

 – Що для вас найстрашніше, як для музикантів?

 Артем Теплінський:

– Відсутність концертів (сміються)!

Тарас Уманський:

– Я думаю, відсутність концертів, це так. Але, ти знаєш, у нас є багато творчих знайомих, музикантів з різних груп, ну, і просто людей що займаються музикою. Після якогось часу, припустимо, я зустрічаю когось, а у них очі не горять – і ось це найстрашніше. А от взяти, скажімо, Трактор Боулінг, чувакам п'ятнадцять років, і я, прикинь, зустрічаюся з ними на їхньому дні народженні, от недавно ми відзначали, а у них в очах вогонь горить!

Артем Теплінський:

– Вони все так само рубаються ... і це круто, блін!

Тарас Уманський:

– Так от у них запал є, вони прямо як заведені! Це найголовніше! А  у багатьох весь азарт пропадає, і ти зустрічаєш людину і він такий: ну так, ніби як так, ніби як, ніби як ... а ... порожньо, все треба, але не хочеться. І, до того ж, таке часто трапляється з дуже відомими людьми. Я такого дуже боюсь!

 – До яких методів ви вдаєтеся відстоюючи свою думку в групі?

 Тарас Уманський:

– А у нас все вирішується на такій собі сімейній раді гурту, у нас все дуже дипломатично.

Артем Теплінський:

– Я б сказав демократично.

Тарас Уманський:

– Ми завжди йдемо одне одному на поступки, тому, не буває так, щоб ми зробили шматок і комусь він подобався, а комусь ні. Якщо тобі щось сподобалося, а іншим ні, значить у будь-якому разі справа в тобі, потрібно думати і шукати компроміс.

 – Чого ти хочеш від життя як музикант?

Тарас Уманський:

-Я хочу навчитися робити дуже круту музику, навчитись передавати її найбільш точно по відношенню до того, як я її бачу, розумію, як відчуваю. А ще хочеться розповісти про це, навчити молодих людей.

 – А ти не пробував викладати?

 Тарас Уманський:

– Слухай, я взагалі вчився на тренера з баскетболу, до того як почав фігачити в групі. Так що з викладанням у мене все нормально, але поки я думаю, що в мене не достатньо досвіду, багато чого ще потрібно зрозуміти для того щоб цим серйозно зайнятися. Думаю я поки не готовий, і викладання буде окремою частиною мого життя.

 – Як тобі здається, що головне в людині як в музиканті?

 Тарас Уманський:

– Найголовніше в музиканті, навіть якщо він не такий там вже крутий музикант – технічний і освічений, нехай він буде розумним чуваком з нормальним характером. Прикольна і нормальна людина може навчитися техніці та й всьому чому завгодно!