«НАголос на ГОЛОС»: «Добре, коли є привід кликати сонце і розганяти хмари!»

Мабуть, всупереч нижческазаному, жанр гурту «НАголос на ГОЛОС» краще визначити як «співана поезія». А щоб було зрозуміліше для тих, хто ще ніколи не бачив «Наголосу ...», коротко його можна описати так: двоє дівчат – Юля і Оля – з акустичними гітарами. «Антитиповий» дівочий гурт. Вони не ставлять собі за мету ламати стереотипи – вони це спокійно роблять мимоходом, «у процесі».

Попри традиційні уявлення про гьорлз-бенд, вони несумісні з електронними семплами (тим паче фанерою) й кілограмами штукатурки (тим паче силіконом). Вони не відмовляють собі в задоволенні попрацювати з публікою, але ніколи не гукатимуть на концерті: «Де ваші руки?!.» Навіть не тому, що це банально – просто їм не потрібні викликані на замовлення емоції. Справжність – їхнє все. Тому збоку здається, що їм усе вдається максимально легко: раз – і подали заявку на участь у фестивалі, де виглядали цілковитим неформатом, раз – і отримали запрошення, раз – і вся публіка вже «їхня», дружно аплодує й запрошує «на біс». Секрет видимої легкості полягає в тому, що дівчата зосереджуються на своїй безпосередній роботі, не відволікаючись на зайву метушню. Нема часу перейматися іміджем чи скаржитися на шоу-бізнес, треба писати й виконувати. Все просто.


Коли ви «почалися» саме як «Наголос На Голос»?

Юля: Спершу ми почалися як Оля і Юля, і було це - «аж» 2 роки тому, коли взяли в руки гітари і почали писати пісні. А «Наголосом На Голос» стали після виступу на концерті української авторської пісні у Вінниці, у квітні цього року.
Оля: Все було майже по-справжньому: офіційне запрошення від організаторів, оплата проїзду, замовлений ресторан і зіркові колеги.

Тобто ви вже виступали дуетом, тільки спершу без назви?

Ю: Саме так. Раніше ми, мабуть, соромились назватись гуртом через дурний дитячий стереотип, що гурт обов'язково мусить включати соло, бас-гітару, барабани (мінімум)...
О: Але згодом зрозуміли, що окрім нас двох нам ніхто і не потрібний.
Ю: Не дивлячись на це, музикантів ми таки підібрали і поступово починаємо роботу в розширеному форматі.
О: Стереотипи - дурня!

Тобто далі ви доручите інструменти іншим, а самі якраз і зробите наголос на голос?

Ю: Це вже ні! Ми надто кепсько граємо, аби цю справу доручати професіоналам!

Розширений формат означає, що з акустикою буде покінчено?

Ю: Хочеться класного якісного звуку з шармом «нєбрєжності». Розширений формат означає розширений акустичний формат.
О: Група поповниться акустичним басом, ну дуже акустичною перкусією, а всі подальші експерименти будуть сюрпризом навіть для нас.

Традиційне для всіх молодих гуртів запитання: чому саме така назва?

О: Назва сприймається кожним так, як йому заманеться, бо все одно ніхто не зрозуміє того, що ми вкладаємо в неї.
Ю: НАголос на ГОЛОС - це голосно;
О: НАголос на ГОЛОС - це акцент на особистість і заклик до акцентування власної думки, заклик видертись на гору і кричати, не боячись зірвати горло.

Тобто «голос» тут не варто розуміти саме як вокал?

Ю: Розуміти треба будь-як. Сьогодні важливо одне, а завтра на перший план вийде зовсім інше.

Назва, між іншим, доволі зухвала. Голоси у вас, звісно, є, але ж на українські сцені саме жіночий якісний вокал - традиційно звична річ. Приміром, на тому ж самому фестивалі «ДніПРО», де ви нещодавно виступали, в той же день були ще сестри Тельнюк. Не боїтеся, що ваша назва провокуватиме слухачів порівнювати вас із іншими й говорити: а от сестри Тельнюк усе-таки кращі?..

О: А хто сказав, що вокал якісний? Я, наприклад, ніколи не почуватимусь спокійно, якщо співатиму (фальшивитиму) без Юлі.
Ю: А з Сестрами Тельнюк нам ще довго бути порівнюваними - банально через стать і кількість.

У вас і справді абсолютний лад в колективі чи це тільки з вигляду, а «десь там» і творчі суперечки трапляються?

О: Коли сидимо за столом, і одночасно підносимо виделки до рота, або однаково підпираємо голови руками, бідкаємось і намагаємось змінити позу, але все одно жуємо в такт одна одній.
Ю: Суперечки, як не дивно, винятково творчого характеру! Багато! Зате короткі і конструктивні.

До речі, про конструктив. У вас не склався сам собою певний розподіл обов'язків - хтось переважно пише музику, хтось - тексти?..

Ю: Ні, не склався, слава Богу. Дуже часто дописуємо одна одній. В однієї краще виходять куплети, в іншої - приспіви. Це дійсно так.
О: Думаю, на це впливає те, що одна не їсть м'яса.
Ю: А інша не користується косметикою!

То вам бунтарський дух притаманний іще й як?

Ю: Думаю, бунтарський дух має бути притаманний кожному музикантові. Людина, що претендує на вислуховування, не може бути пасивною.

Так можна ж творити суто позитивні, ідилічні навіть речі - таке мистецтво теж має право на існування і знаходитиме свою аудиторію, погодьтесь. А щоб таке писати, бунтарем бути не обов'язково...

О: Ми писали речі і негативні, і на суїцидальні темами (хто з дівчат цим не грішив). І тоді нас критикували, казали, навіщо писати про погане, сумне. А мені було так образливо! Хотіла бути почутою, викричатись, показати, що все не так солодко, як співають з екранів... А потім попустило. І нехай...

А якщо журналісти, пишучи про вас, хвалитимуть, але наголос при цьому робитимуть не на голос чи зміст пісень, а на привабливу зовнішність? Як це сприйматимете?

Ю: Це буде неочікувано! А насправді, ми про таке не думали. Як то кажуть, будемо вирішувати проблеми по мірі їх виникнення!

Щось підказує, що друзі вас просять заграти й заспівати при кожній нагоді чи навіть без такої. Не набридає?

О: Коли ще буде така гарна можливість відрепетирувати репертуар?

Тобто мистецтво понад усе! Без нього ви себе вже не уявляєте?

Ю: Назвімо це так!

А можна це назвати прагненням якнайчастіше бути в центрі уваги?

О: Це можна назвати прагненням бути почутим ...
Ю: ... і поміченим.

Часом кажуть, що ви - київський гурт, а часом пишуть «Київ - Херсон». Як правильно?

Ю: Ми родом з Херсонської області, з міста Нова Каховка, тому раніше часто при знайомстві казали, що з Херсона. Особисто для мене «Наголос На Голос» – київський гурт. Намагаюсь швидше ліквідувати всі непорозуміння.
О: А особисто мені хочеться якомога довше залишатися херсонським гуртом, хоча вже не маю на це права. Бо не Київ нас зробив такими, а Нова Каховка. І прекрасно розумію, що вдома у нас би такого не вийшло!

Чому не вийшло б? Студії для репетицій вам не потрібно, фестивалі й у вас проводяться...

О: Як би це прикро не звучало, але нам би і не спало на думку кидати оком кудись високо, живучи в маленькому містечку. Коли потрапляєш до Києва, відкривається величезна кількість можливостей, про які ти раніше не здогадувався!

То Київ для вас виступив своєрідним подразником чи ви тут зав'язали потрібні знайомства?

Ю: І те, й інше. І не тільки це.
О: Київ був скоріше пинком під зад. (сміється)

Ага, тобто певною мірою «в струмінь» ви вже потрапили. До записів у вас справа ще не доходила?

Ю: Скажімо так, ми готуємо аудиторію. Правда ж, приємно видавати диск, альбом, коли на нього чекають з нетерпінням, а не навпаки?

А приємно, коли вас постійно трясуть: «Та випустіть же нарешті диск, чи хоча б демки в інтернеті викладіть, чи принаймі зробіть якусь нещасну сторіночку - ну хоча б ЖЖ-спільноту! - де можна шукати оголошення про майбутні виступи»? Взагалі, як простому смертному можна роззнайомитися з вашою творчістю?

Ю: Наразі створюємо групу на сайті ВКонтакті. Може, і в ЖЖ з'явимось незабаром, подивимось. Там будуть тільки новини, ніяких форумів і обговорень - новинна стрічка, фотозвіти, демо, відео.
О: І вже виношуємо творчі ідеї щодо оформлення сайту!

Цікаво, чому «ніяких форумів і обговорень»? А як же зворотній зв'язок, думка аудиторії?

О: А це вже на вибір загалу. Якщо комусь це цікаво, важливо – будь ласка! Мова іде про те, що самі ми цим не займатимемось, не будемо викликати «штучних» дискусій. А на зв'язку ми будемо завжди. І вислухаємо кожен відгук! Вони нам дійсно важливі. Особливо зараз, коли все тільки починається.

Так, активність ви проявляєте і за короткий час існування «Наголосу ...» вже маєте свої здобутки. Похваліться, що вже встигли?

Ю: Історія «Наголосу На Голос» починається з квітня 2008, з вечора авторської пісні у Вінниці.
О: До наступного виступу ми встигли знайти і позбутися однієї клавішниці, одного соло-гітариста, двох перкусіоністів різної статі і поїхали на наступний фестиваль у місто Львів уже... УДВОХ.
Ю: Фест авторської пісні і співаної поезії «Бескиди» приніс перше місце, перші автографи і визнання як професійного гурту.
О: До речі, організатори обіцяли нам запис на студії, а замість цього навантажили призовою гітарою. Дві маленькі дівчинки з двома наплічниками і трьома гітарами на бокових верхніх поличках плацкарту - це щось!
Ю: Відповідно, «ДніПРО»...
О: А цього тижня - фестиваль «Пісенна мрія» в м. Одеса.

Викладачі з розумінням ставляться до відлучень на такі поїздки? І, до речі, де ви навчаєтесь?

Ю: Це теж питання з розряду «улюблених». Коли на нього треба відповідати при знайомстві, одна з нас багатозначно дивиться на іншу, мовляв, «розповідай цього разу ти». Оля вчиться на філолога в університеті Шевченка, а я - у поліграфічному інституті київського Політеху на видавця-редактора.
О: Викладачів зазвичай не питаємо. Намагаємось пропускати менше - хоча, може, настануть часи, і буде інакше...

А про що ще вас краще не запитувати?

Ю: Як на мене, краще не запитувати про жанр і стиль нашої музики.
О: Так, це дуже некоректне питання! (сміється)
Ю: Це питання ставить в глухий кут і нас, коли його ставлять нам, і інших, коли їх про це питаємо ми. От ваша яка, приміром, думка?

Жанр, мабуть - авторська пісня. Вас так представляли десь?

Ю: Часто люди, що не розуміються на стилях, називають нас бардами. Але це не так. Все більше ми поступово схиляємось до визначення нашої музики як фанк-року. Щоправда, робити офіційних заяв поки не будемо, самі до пуття не розібрались.

А яка музика (чи які музиканти) справляє на вас найбільше враження? З кого, можливо, стараєтеся в чомусь брати приклад, хто просто подобається?

Ю: Найулюбленіші виконавці – Земфіра, «Сплин», «Агата Кристи», «Ночные Снайперы», із західних – «Nickelback». З українських – «Тінь Сонця», «Бумбокс», ТНМК. Як бачите, нема єдиного улюбленого жанру – кожен виконавець подобається окремими піснями, причому далеко не всіма. Єдиний зразок геніальності – Земфіра. Це, звісно, дуже суб’єктивно, але так, щоб по правді. Наслідувати когось ніколи не тягнуло. Хоча багато, хто дійсно надихає, формує настрій і штовхає до звершень. До речі, музичні смаки в нас з Олечкою не співпадають.
О: Я б залюбки знайшла в сучасній музиці взірець для наслідування. Але (сподіваюсь не звучати самовпевнено) ще не знайшла.

Он як! Тобто любов до акустики не була викликаною захопленням кимось із «метрів» - типу, от люблю Окуджаву й хочу робити щось схоже, тільки своє?..

Ю: Ніколи не пов'язувала себе ні з ким із бардів. Якщо чесно, навіть не дуже глибоко ознайомлена з їхньою творчістю.
О: Просто «виросли» на російському року, на піснях під гітару з друзями. Якщо чесно, я самого Цоя, наприклад, та інших люблю не такими, які вони є насправді, а саме такими, якими співали їх ми. Тому акустика як така для нас - значно більше, ніж просто акустична гітара.

То ігнор косметики має те ж саме походження - любов до всього максимально природного?

О: Таааак! Ви мене зрозуміли! Немає нічого кращого, ніж те, що природно!

То для вас сценічний імідж - справа десята, ви не намагаєтеся цілеспрямовано його формувати?

Ю: Намагаємось хіба що не виглядати надто обірвано і безглуздо - от і все. Але стилістів наймати не збираємось, повністю підпорядковуючи зовнішній вигляд власним настроям і смакам. І погоді. Комфорт - понад усе!

А з погодою вам явно «щастить». На «Бескидах», здається, намокли, на «ДніПРО» весь день дощ зривався... Така погода для вас - хороша прикмета? Чи ви в подібні прикмети не дуже й вірите?

Ю: Закономірність не можна не помітити. Але я настільки далека від забобонності... Що свищу будь-де і будь-коли. Трагедії через погоду не було ще жодного разу - тому сумувати нема чого. Добре, коли є привід кликати сонце і розганяти хмари!

От на цій оптимістичній ноті поки що й будемо завершувати. Які ще запитання ви хотіли б почути, але так і не почули?

О: Дуже люблю нісенітниці! Мрію, аби в майбутньому журналісти ставили питання, яких не очікуєш. Питання, як то кажуть «не в тему». Ну хоча б: «чим ти снідала сьогодні зранку?», або «що ти перше побачила, коли прокинулась?» Такі питання можуть сказати про людину набагато більше, ніж стандартні «ваші творчі плани на майбутнє». Це не натяки! І не підказки! Просто думки вголос. Якось в інтернаті у 13-річної дівчинки на фоні питань «ким ти мрієш стати в майбутньому», запитала: «Якого кольору небо ти любиш?» Дівчинка сказала: «червоного». Психолог, почувши це, сказав мені, що вона психічно нездорова. Ось так.
Ю: От тільки я не люблю таких печальних кінцівок! Хоч після завершення інтерв'ю все одно доведеться іти в університет... так що... мобілізуємо усі життєві сили, парасольку в зуби - і на барикади!
Ю,О: Воля або смерть!

Фото: Віктор Крук