Трохи про мистецтво в контексті премії PinchukArtCentre

У столичному Центрі сучасного мистецтва PinchukArtCentre триває виставка-конкурс 20 номінантів на отримання однойменної премії. Обрані серед тисячі претендентів два десятки митців віком до 35 років, представили на суд журі та глядачів понад сотню робіт, з якими змагатимуться за 100 тисяч гривень та можливість стажуватися у майстернях провідних художників світу.

Кому віддати  головну  нагороду у 100 тисяч гривень і дві спеціальні премії по 25 тисяч гривень, вирішуватиме міжнародне журі, до якого, зокрема, увійшли: арт-директор Fondazione Sandretto Re Rebaudengo Франческо Бонамі (Турин), художник Сергій Братков (Москва), директор Neue Nationalgalerie Удо Кіттелман (Берлін), художник Борис Михайлов (Берлін), куратор Tate Modern Джессіка Морган (Лондон). Імена талановитих щасливчиків, які окрім грошової винагороди отримають ще й можливість впродовж місяця стажуватися у майстернях всесвітньовідомих митців Андреаса Серрано в Нью-Йорку, Олафура Еліассона в Берліні, Ентоні Гормлі в Лондоні, стануть відомі вже 4 грудня. Подейкують, що привітати і вручити премію переможцю приїде «гуру сучасного мистецтва» Демієн Хьорст…

Експозиція конкурсантів видалася напрочуд розмаїтою. Тут і живопис, і ассамбляж, і світлини, і відеоінсталяції, і скульптура, і майже енвайронмент… До прикладу, дружина Іллі Чічкана Маша Шубіна представила 22 іконописні дошки із автопортретами у неоновій рамі, відео та вівтар, і запевняє, що це її «Релігія». Олексій Сай інтерпретує комп’ютерну візуальність у Excel–art та підсміюється із «офісної» пасторальності у інсталяції «Пліснява», де виставляє сірою масою менеджерів середньої ланки. Лучанці Оксані Проценко, яка живе і працює у Львові, набридло малювати, як усі, і вона для своїх картин використовує все, що під руку потрапить… Змагаються за перемогу також «Підлітки» Артема Волокітіна, і керамічні «Фрукти» Жанни Кадирової,  метаморфозна серія полотен Микити Кадана,  «Моржі» та «Велетні» Лесі Хоменко,  «Колискова» Володимира Кузнецова,  цукерковий килим-інсталяція Лади Наконечної,  картини-платівки та серія «Зебра-Париж» Гамлета Зіньковського,  світлини із фігурками-оригамі Івана Чубукова та «Затемнення – Китай» Олексія Салманова. Ідею національного маркування просуває група Bluemoloko, про «Північне світло» розповідає  Майя Колеснік, живописним реалізмом та яскравою декоративністю висловлюється Андрій Галашин, соціальною аналітикою, як мистецтвом займається група SOSka, формація SYN порівнює природне зі штучним, про екстраординарне та іронічне у дивний спосіб думає група «Шапка»… 

Мирослав ВАЙДА: «Актуальне мистецтво – це віддзеркалення дійсності»

Не обійшлося серед номінантів і без львів’ян. У експозиції свої роботи представили одразу двоє учасників формації «КОМА» – Олексій Хорошко із відеорядом «Лост-Аджелес» та "Лост-Анджелес-2" та Мирослав Вайда із документацією перформансу «Струни пам’яті» та відеоінсталяцією «П’ять років зими», що пахне сіном і ніби заглиблює у безмежно довгу зимову візію-напівсон… Про мистецтво і треш, комерцію і творчість, розвиток та обмеженість – у розмові з Мирославом Вайдою... 

– Сучасне мистецтво дуже тонко межує із кічем. Як не помилитися?   

– Так завжди було. Балансувати на межі не перетнувши її – це для мене є визначальним. Межа завжди була зоною інтригуючою і провокативною, родзинкою. Так було і в інші епохи, які нам тепер з огляду на минуле легше проаналізувати. Але ми живемо у свій час, коли твориться багато – кращого і гіршого, – профільтрувати все це досить складно… Час поставить все по місцях. Я завжди суб’єктивно оцінюю той чи інший твір. Якщо він мене торкнув, схвилював – значить щось там є. Не аналізую причини «чому і що саме?», бо для мене важливим є саме цей контакт, іскра…  

– Але ж є речі які сприймаються ані добре, ані зле, а просто байдуже…

– Мистецтво може доходити до межі, коли воно робиться  безпристрасним, холодним. Це також форма наближення, а може й самоціль – вдосконалити твір настільки, щоб він став нейтральним. Наприклад, близьким до цього є проект одного з номінантів на премію PinchukArtCentre Івана Чубукова з відфотографованою паперовою пластикою, що виекспонована у рапортний спосіб. Є в ньому якась безпристрасність, відреченість, холодність, легкість… Мені це симпатичне.

– Чиї ще роботи видалися тобі цікавими?  

– Мені сподобався проект Олексія Салманова «Затемнення-Китай». Ефектна і достатньо прочитувана ідея, мовляв, європейців стає дедалі менше, а світ потроху заполоняє монголоїдна раса, але попри плакатність вона не відштовхує. Відеодокументація перформенсу «Колискова» Володимира Кузнєцова – настроєва річ, мені вона близька. Цікавим є проект групи SOSka – чистий і рафінований, де у чотирьох відопроекціях зображені підлітки, які відриваються на вечірці, а на відеоряд накладений синтезований звук тварин… Ефектною видалася лазерна проекція «Просвітлення» гурту SYN в акомпанементі із композицією від знаної в електронній музиці Zavolokу…    

– З чого живуть художники, що працюють із сучасним мистецтвом, адже їх твори – це далекі від «традиційних», а відтак й попит на них менший…

– Чому ж? Твори декого з учасників виставки купують і не за малі гроші. Ще років п’ять тому вони коштували кілька тисяч доларів... Те, що роблю я –  інсталяції, відео, перформанси, об’єкти – також можна продати. Інше питання, що не кожен в своїй приватній колекції, галереї має можливість розмістити габаритну річ (простіше з живописом),а до повноцінного музею сучасного мистецтва в державі ми так і не дожилися. Наприклад Центр Сучасного Мистецтва "Замок Уяздовський» у Варшавімає в колекції інсталяцію Річарда Лонга «Круг». Це  композиція з каміння, де всі деталі пронумеровано, є схема, як вона має бути розкладена, експонована. Так само і з документацією акцій, перформансів  тощо … На жаль, ми у Львові не живемо зі своєї творчості. Наразі. Відтак кожен займається чимось для заробляння грошей. Хто чим – сценографіями наприклад…  Але загалом сучасне мистецтво успішно продається і може продаватися. Зараз ситуація із актуальним мистецтвом у Львові  стала набагато кращою, ніж скажімо 5 років тому. Здебільшого завдяки «Дзизі» нарешті почався жвавий рух у цьому напрямку…

– Якось ти казав, що польське актуальне мистецтво зараз перебуває на здоровому піку розвитку і є найсильнішим  в Європі…

– Поляки амбітні, в здоровому сенсі агресивні, не зіпсуті грошима, хоча гроші на культуру там знаходять, на відміну від України… Свого часу потужна хвиля молодих художників, які нині вже знані зірки робили свої речі, потроху тікаючи за кордон, зокрема в Німеччину… Відбувався такий масовий відтік, а за рік-два митці виринали вже у чужій країні і «коштували» вже не 300 доларів як на батьківщині, а 30 тисяч дойчмарок… Тоді поляки схаменулися, влада відновила Мистецьке товариство Zachęty – як громадську ініціативу згуртовувати і опікати молоде мистецтво. Товариство скуповувало твори мистецтва, організовувало виставки… Це дало колосальний поштовх. Таким чином, найкращі «молоді» твори польських художників, що зараз є зірками залишилися в Польщі. Це дуже правильна державна політика, якої нам не вистачає.

– Чого окрім грошей не вистачає сучасному мистецтву в Україні?

– Розуміння. Дратує не сприйняття сучасного мистецтва суспільством, зокрема, з боку влади. Чомусь товстосуми купують найновіші автівки, новинки побутової техніки і картинки солодкі, вилизані, в позолочених подвійних рамах та такі, щоб пасували до фактури і кольору шпалер, і зовсім не задумуються, що мистецтво також розвивається, стає іншим. До того ж актуальне мистецтво в якійсь мірі  є віддзеркаленням дійсності. Воно є таким, яким є дійсність. І заперечувати її безглуздо. Можна не погоджуватися так само як можна не погоджуватися з тим, що ми робимо… Якщо дійсність є паскудною, то чому художник повинен її підретушовувати? Актуальне мистецтво просто міняє ракурс бачення на сталі речі. А ще не вистачає – освіченості, досвіду…  Це скоріше проблема нашого української обмеженості і ізольованості. Але все потроху виправляється – зараз з’явилася можливість їздити, бачити щось нове. Чим більше їздиш – відкриваються очі, з’являється поштовх розуміти і аналізувати…