Українські зірки - про Новорічні курйози й несподіванки

Який Новий рік без сюрпризів та дивовиж? А якщо ті несподіванки ще й такі, що про них годі забути, от тоді, вважай, свято вдалося. І напевно, геть не важливо, були ті сюрпризи приємними, чи, може, трохи чудернацькими й неочікуваними…

Олександр Ксенофонтов «перелякав» півсела:

Лідер гурту TFC, чоловік співачки Руслани, повідав нам веселу історією про те, як знімання різдвяного кліпу переполохало півсела! 

«Ніколи не забуду історії, що трапилася з нами якраз напередодні новорічних свят під час знімань фільму «Різдвяні легенди». То було в середині грудня, у Карпатах. За сценарієм ми мали йти сільською стежкою у Святий вечір і колядувати. У розпалі знімань з будинків стали вибігати стурбовані й переполохані люди, вигукуючи: «Що?», «Як?», «Але чому нині?», «Невже? Ой-йой!».

Виявляється, жителі цього гірського селища так серйозно і буквально сприйняли наше величне колядування, що вирішили, ніби проспали цілих пів грудня: до самісінького Різдва! І це спричинило неабияку паніку серед багатьох сусідів... Просто наші знімання були доволі незвичним явищем у тих краях… Але згодом усе з’ясувалося і люди з великим душевним полегшенням посунули додому відпочивати. А ми того року Різдво святкували двічі...»

Руслану на віденську ялинку доправив президент Румунії:

«Кілька років тому, по завершенні виступу в Ризі (30-го грудня), я мала потрапити на концерт до Румунії, на запрошення самого Президента країни. Там, на центральному майдані в Бухаресті на наш виступ вже очікувала величезна кількість людей. Ми мали вийти на сцену саме після дванадцятого удару годинника. Однак погода мала інші плани...

Після трьох невдалих спроб приземлитися у Відні, ми прибули до… якоїсь австрійської провінції. Звісно, за цих обставин, про пересадку на будь-який інший літак до Бухаресту можна було забути: жодного рейсу до Румунії. І це за лічені миті до Нового року!

Але, завдячуючи старанням Президента Румунії, пана Бесеску, та бажанню «запалити» новорічну ніч справжньою дикою енергією, нам таки вдалося дістатися Відня! Зокрема, дочекатися підготовленого спеціально для нас чартерного рейсу до Бухареста… Тоді часу ми не гаяли – віденський аеропорт став для нас гримеркою. До виступу хоч і лишалися лічені хвилини, та ми вчасно дісталися місця призначення. Виступ минув незабутньо. Публіка була просто фантастична!»

Аріна Домскі обміняла автограф на бутерброди та шампанське:

«Запам'ятався мені випадок, що трапився два роки тому. У Новорічну ніч я мала два концерти. Перший відпрацювала у Житомирі, відтак хутко всією командою поспішили до Києва, на наступний виступ. До дзвону курантів залишалося трохи більше години, і ми вирішили, що сто п’ятдесят кілометрів подолаємо без перешкод і встигнемо зустріти Новий рік уже в Києві. Проте снігопад та ожеледиця стали для нашого автобусу перепоною. Аби не цокатися келихами шампанського прямо в автобусі, ми зупинилися біля якогось заміського ресторану. Але там розвели руками, мовляв, вільних місць немає. Відтак нам пощастило бодай у тому, що ми обміняли мій компакт-диск і плакат з автографом на… бутерброди й пляшку шампанського. І вирішили  зустріти  Новий рік у лісі, біля справжньої ялинки! Це було схоже на казку!

 А ще, коли мені було років шістнадцять, я працювала у новорічних виставах Снігуронькою. 31 грудня, відбувши чотири заходи, я швидко стала збиратися додому, адже мусила ще допомогти мамі на кухні. Я переодягла костюм Снігуроньки, вбрала пальто і помчала до метро. І лише там помітила, що люди якось дивно на мене косяться, ще й посміхаються. Атож, – я так поспішала, що геть забула про свій грим і корону на голові!»

Ірма Вітовська 2011-й зустріла у декреті:  

«Зізнаюся, на Новий рік нічого такого особливого зі мною не відбувалося, хіба, здається, 2002-й, проспала. От дивилася телевізор і заснула собі… 

 Річ у тім, що ми з чоловіком взагалі бурхливо не відзначаємо це свято, лише дивимося телевізор і їмо. Я готую страви переважно з риби, бо постуємо. Якісь салати цікаві… А вже на Різдво розслабляємося… Бо так здавна повелося: я вихована в такій родині… Як училася в інституті, то не задумувалася над цим: весь рік їла скоромне. А вже у свідомому віці, у років тридцять, почала дотримуватися посту, себто культивувати інший спосіб життя. До того ж, 30 грудня – мій День народження, тому після привітань із цим святкувати ще й Новий рік, самі розумієте… Але останній бурхливий день народження я відзначила, коли мені виповнювалося 33. Потому дарувала собі інші подарунки, приміром, торік поїхала на море до Єгипту. Цьогоріч сидітиму собі вдома, бо я у декреті…»

На колінах перед... скрипкою Асії Ахат:

«Працювати в новорічну ніч – саме задоволення, але часом доводиться спостерігати направду смішні моменти, бо в цей час люди вже добре напідпитку й ведуть себе, м’яко кажучи, не так, як зазвичай… Запам’ятався один виступ. То був корпоратив дуже крупного банку. А в мене є підставка для скрипки -  кладу її туди, коли співаю, а не граю. І от під час пісні чую у фонограмі якісь клацання. Дивлюся, та й мені вже всі почали показувати, а біля підставки стоїть на колінах п’яний у дим мужчина! У піджаку, галстуку, видно, що з ним подібне нечасто трапляється, але, мало того, він стоїть на колінах і… облизує-цілує мою скрипку. Це був жах. Щоб отак допитися!

Цікаво, що не лише я працюю новорічної ночі, а й мій чоловік Ігор. В цей час він є моїм водієм, себто сідає за кермо й возить нас з місця на місце. Раніше, чекаючи поки виступлю, Ігор дивився телевізор, а тепер бере кіпу паперів і сидить собі спокійненько працює. Він у цьому плані без претензій… Тобто на Новий рік ми вдома не буваємо. Бо це дуже сумно. В квартирі якось несвятково… От за місто виїхати – класно. Але це ми робимо на Старий Новий рік. Наряджаємо на вулиці ялинку, кличемо друзів… А на цьогорічний Новий рік поїдемо в Маямі й будемо десь на теплому острові. Там, до речі, завше на Новий рік відпочиває багато знайомих українців.»

Олександр Ірванець пив шмурдяк за гратами:

«Коли я тільки-но потрапив в армію (було це тридцять літ тому, у листопаді 1980-го), то до грудня ще був солдатиком. Але там уже десь нарили, мабуть, з особової справи, що я закінчив педучилище. І от офіцер залучив мене писати йому конспекти для якогось чергового партійного з"їзду для політичних занять, які мали відбуватися в перші дні січня. Він відвів мені кімнату в штабі, припер туди печива, цукерок, чаю, тобто я мав багато всього. Але я був сам у тій штабній будівлі. А за стіною була кочегарка. Подумав: ну що це я такого дня й без чарки? І десь за хвилин десять мені постукали з кочегарки солдати, які там працювали і водночас святкували. І в них було бухло, але в них не було закуски. Я відчинив вікно, яке було загратоване, виставив свої цукерки, печиво, а вони мені подали скляночку. Звісно, то не було шампанське, де воно у солдат? Але був якийсь шмурдяк, чорнилко, може, портвейн? Себто, трохи вище за питво отого найгіршого рівня. І так під дзвін курантів по радіо – а вже тоді в Новорічну ніч по радіо співала і була зіркою Пугачова, – я відзначив Новорічне свято.»

Віктор Павлік... народився у новорічну ніч:

«Щодо новорічних курйозів, то скажу так: я народився в Новорічну ніч! О першій ночі... Але май на увазі, що день народження не святкую. Ніколи! Бо не люблю, і для мене ця дата – то передусім Новий рік. От першого числа ми, насвяткувавшись, відсипаємося… Звісно, подарунки на честь дня народження я приймаю, втім сто грамів за це нікому не наливаю…»

 Олег Скрипка 31 грудня пив шампанське у ліфті:

«Було то у 80-х, не пам’ятаю точно, якого саме року. Тільки-но ми об’єдналися в групу «ВВ», як вирішили зустріти перший спільний Новий рік. У столичному Академмістечку жив наш басист і нам треба було переїхати з одного будинку в інший, аби святкувати. І… ми застрягли у ліфті усі вчотирьох. Саме в Новорічну ніч. Відтак зробили у дверцятах щілину. Люди, які ходили сходами, просовували нам ковбасу, шампанське й ми собі святкували там… Години півтори так просиділи, а потім я знайшов якийсь гачок, натиснув добряче – і двері відчинилися...»

Віталій Козловський гасив пожежу:

«У моєму житті на Новий рік траплялися різні історії. Розповім одну з останніх. У тому закладі, де я святкував, на підлозі скрізь лежав штучний сніг. І от усі танцювали з бенгальськими вогнями, а як догорали, кидали їх на землю. Зрештою, той штучний сніг… зайнявся вогнем! Горіло все: ялинка, меблі, штани в чоловіків, сукні у жінок… Одне слово, все закінчилося дуже добре. А що найбільше мене потішило – то це те, що ніхто не засмутився. Пригадую, одна жінка показує геть обпалену сукню і починає з того сміятися. Себто все залишилося на суцільному позитиві… Таке оптимістичне налаштування на життя я заберу з собою у Новий рік. Мені легко живеться, бо я люблю всіх, і в мене немає злості та ненависті до людей. Навіть якщо хтось намагається вставити палиці в колеса, не викликає таких емоцій, як ненависть, злість, недоброзичливість і лицемірство, бо їх у мені просто немає…»

Ганна Безсонова мріяла про самотній Новий рік:

«Особисто я люблю Новий рік за те, що це єдине свято, коли моя родина може зібратися разом, адже доля спортсмена така, що він постійно в роз’їздах, працює, тренується… Тому цей Новий рік ми зустрічатимемо в сімейному колі, але не без того, що потім усі пороз’їжджаємося й далі вже святкуватимемо у друзів.

Торік усе було інакше і той Новий рік найбільше запам’ятався, бо не був подібний до інших. Я відсвткувала так, як ніхто: пролежала перед телевізором. Насправді це було моєю мрією, бо за рік я так втомилася, що хотіла, аби всі десь поїхали й залишили мене вдома саму. Напевно, навряд чи хтось дозволив би отак «витратити» святкову ніч. А я була цьому тільки рада...»

Даша Малахова зустрічала гостей в піжамі:

«Був Новий рік, коли я вирішила не приймати гостей, тож протягом свята ходила у піжамі і в халаті. Це було пов’язано з тим, що за грудень я стільки назнімалася у всіляких новорічних вогниках, що справжнього Нового року святкувати вже не мала сили. Тому ходила в піжамі й казала, що нікому нічого не готуватиму, а відпочиватиму. Утім гості однаково прийшли, принесли з собою їжу, а я в халаті, ще й з тіарою на голові, щоб видаватися красивою… Отак ми святкували, і я не перевдягалася. Гості, а то були мої куми й найкращі друзі, були демократичними й дозволили мені це… Загалом 2009 рік був для мене дуже важким. Бо померла моя мама, а в мого чоловіка тато. До того ж закрили проект «Картата потата»... Помаранчевий Бик нас не любить, сподіваюся, він піде, і Білий Тигр буде прихильнішим до нас… А наступного року, окрім того, що планую написати дві книжки, то ще дуже хочу народити дитину. Однаково – хлопчика чи дівчинку...»

Аліна Гросу забула про Новий рік:

«Загалом це свято проходить завжди весело. Було таке, що ми забули про нього. Як? Батьки з моїм продюсером поїхали, а мене залишили на менеджера, який теж про все забув… Відтак нам телефонують, а ми вдома. «Йой, тож ви спізнюєтеся на новорічну вечірку!» «Як?» Тоді довелося…відкласти святкування на кілька годин...»