„Уніж” очима всіх.

Від дебютного фестивалю „Уніж” минуло вже два тижні. Проте, атмосфера цього фестивалю збережеться ще на довгий час – подібного дебютного успіху Україна ще не знала.

Сподіваємося, що людям, відповідальним за його проведення вдасться повторити та примножити набуте наступного року.

А поки, закриваючи цикл матеріалів про фестиваль, приведемо бліц-інтерв’ю всіх безпосередніх дійових осіб: організатора, учасника, робітника преси, волонтера та простого відвідувача.

Влад, організатор.

”Уніж” для організатора – це...

Можливість повірити і перевірити свої сили. Можливість творити своїми руками, і бачити результат. Шанс побудувати нове молодіжне суспільство, культурно багате всередині та сильне ззовні.

В процесі втілення в життя його ідеї – багато було перепон?

Немало. Проте всі вони вирішувалися. Дуже сильно допомогли спонсори та окремі меценати, як українські, так і з общин. Для нас ця підтримка стала визначальною – те, що нашу ідею прийняли і повірили.

Що очікує проект „Кузня” надалі і „Уніж” зокрема?

”Кузня”, в майбутньому, винна стати центром української молоді, що змогла б її згуртувати навколо проблематики української культури та роботі по її збереженню та розповсюдженню у маси. ”Уніж” же має стати „реалізатором” ідей „Кузні”, своєрідним звітом перед громадськістю за пророблену за рік роботу.

Наталка, учасник.

Як вбачаєте „Уніж” з боку участі у ньому?

Як новий ступінь у творчості. Кожен фестиваль – це маленька епопея для митця. Такий собі лакмусовий папірець, який перевіряє якість роботи і виявляє її недоліки.

Чи виправдав фестиваль ваші сподівання?

Більше ніж. Звичайно, нічого ідеального не буває, але якщо приблизитися до нього, то фестиваль взяв дуже серйозну висоту. Хотілося б, щоб планка не впала, і він не перетворився на цьогорічний „Космач”.

У фестивалю є майбутнє?

Все залежатиме від організаторів та спонсорів. За них вам ніхто не скаже. А щодо мистецького – то звичайно є. І, думаю, з року в рік воно розширюватиметься. Правда, і тут треба не перегинати палицю, щоб не перетворитися на другі „Шешори”.

Костянтин, преса.

Наскільки фестиваль був лояльним для преси?

Повністю. Звичайно, були прорахунки, як то з поселенням та харчуванням. Але щодо них повідомляли зарання, тож вважати це глобальним проколом не можна.

Чого, на вашу думку, не вистачало „Уніжу” для хорошого висвітлення цього року?

Добротної прес-конференції: до і після фестивалю. Звичайно, були передпосили пана Кириченка зі сцен. Але, по-перше, вони були не к місцю і заважали концерту, а, по-друге, носили яскравий пропагандистський характер. Думаю, організатором допускати таке не можна.

А що порадувало?

Відсутність будь-якої політичної реклами на фестивалі. За останні 5 років політика так обридла, що приїхавши сюди, дав вволю відпочинок очам і вухам.

Сергій, волонтер.

Як давно ви в Уніжі? Як в голову прийшла ідея стати волонтером?

Близько місяця. Спілкувався з друзями, вони і запропонували поїхати. Правда, на словах все було кардинально інакше, ніж на дії – планували просто „потусуватися” і чимось допомогти, а довелося працювати. І працювати важко. Спочатку взагалі не витримував і вирубався після зміни. В цей же час багацько з мого заїзду відмовилося і поїхало. Але, поступово, втягнувся. І зараз же ні про що не шкодую. Та і як можна, коли кожен день дивишся на те, що побудоване власними руками.

Важко давалося втілення цього всього?

Важко. Бо завжди не вистачало людей. До того ж, було мало людей, які б зналися на будування чи хоча б могли б цвяхи забивати правильно. Довелося всьому вчитися самому. Так, за короткий період, став і теслею, і маляром, і будівельником.

Надалі думаєте ще зоставатися в „Уніжі”? Чи поїдете додому?

До початку осені – планую ще зостатися. Часу багато, а ще більше роботи. До того ж, я вже тут трохи щось знаю, тому хочу допомогти молодим з нових заїздів, залишити по собі когось. А тоді вже можна і додому повертатися.

Марічка, відвідувач.

Кілька слів про фестиваль.

Супер. Дуже-дуже. Видно, що організатори постаралися, за це їм величезне спасибі. Культурна програма всередині порадувала своєю різноманітністю – було не сумно, бо ледь встигали від однієї майстерні до іншої. Особливо сподобалася анімаційна майстерня. І дискусійний клуб з Юрієм Андруховичем. Не сподобалася же поведінка Євгена Стойчика. Не думаю, що чоловік винен себе так поводити, навіть, якщо він киянин і директор мережі магазинів (Євген – директор мережі Party-Store, що спеціалізується на молодіжному одязі - прим. автора). А поводив він себе у дискусії, як справжній нахаба.

З боку відвідувача – плюси і мінуси фестивалю.

Плюсів багато. Насамперед – це унітази та душові. Просто клас, такого ніде немає. І харчування – за 20 гривень наїдалися вдвох від пуза, до того ж смачно. Та і природа, повітря, вода. Все просто чудово.

Мінуси – це поведінка окремої категорії відвідувачів. Бачити, як спеціально кидають сміття повз урн та під ноги волонтерам, а також, коли палять на масандрі біля надпису „Заборонено” та тушать недопалки об скатертини – це сумно і неприємно.

Що в подальшому побажаєте організаторам?

В першу чергу – непогано було б вирішити проблему зі сміттям, щоб не лише волонтери, а й самі відвідувачі слідкували за чистотою. В другу – проблему з палінням. Зрозуміло, що заборонити його на всій території було б утопією, але обмежити – саме воно. Неприємно постійно вдихати цигарковий дим, поступово перетворюючись на пасивного курця.

Та головне, що хотілося б побажати – це натхнення. Воно в такій справі не завадить, тож натхнення всім вас, хлопці і дівчата.