Втрачена Україна. Сповідь свідка
На березі Сени протягом декількох століть торгують букіністи. Вони продають сувеніри, старі і сучасні паризькі листівки та рекламні зображення, комікси і, звичайно ж, книги. Серед книг є як раритетні антикварні видання, так і нові книжки, але вже кимось прочитані. Так званий секонд-хенд.
Уявіть собі здивування українського подорожнього, коли на розкладці він помічає книгу з назвою «Україна»! Назву книги «Blonds etaient les bles d’Ukraine» складно достеменно перекласти – «Світлою була пшениця в Україні». Це свідчення епохи червоного декадансу України написала Марія Гагаріна, що походить з російської аристократії. Книгу вперше було видано у 1984 році, але основний пік продажу припав на 1989 рік.
Спершу Марія Гагаріна описує своє щасливе і безтурботне дитинство, проведене у маєтку на Поділлі: палац поблизу села Васильки, прогулянки посеред мальовничої української природи, заняття з французькими, німецькими і англійськими гувернантками, незабутні святкування Різдва та Паски.
Аристократичну ідилію сполохує Перша світова війна. Однак, незважаючи на деякі злочини венгерських солдат-мародерів, життя знову повертається до звичного красивого і приємного курсу. Марія вступає до училища шляхетних дівчат у Києві. Надзвичайно цікаво описано Київ дореволюційної епохи, зокрема Лаврські печери. Але раптом починається щось незрозуміле: лунають постріли і люди встановлюють червоні прапори. Це лише тільки початок декадансу.
Люди не розуміють, що коїться, однак їх не покидає відчуття небезпеки. Україна переживає метаморфози: спершу більшовики в піжамах, згодом німецьке військо, що називає себе захисниками, потім австрійці, що відбудовують дороги, далі поляки, які «підуть звідси тоді, коли Дністер змінить напрям течії» і... знову більшовики...
Родина Гагаріних втікає до Одеси, що перетворюється на «місто, де панує кримінал і не вщухають напади й перестрілки, а поліція служить тільки для того, щоб прибирати з вулиць трупи». Маєток у Васильках, котрий перебував у відносному спокої завдяки Західним силам, за одну ніч захоплюють більшовики і перетворюють на казарми, знищивши все цінне і красиве. Починається червоний терор: розстріли, заслання, знесення храмів. До Марії залицяється скажений військовий комісар, що змушує її йти з ним, але Марії пощастить вирватися з його червоних обіймів і, перепливши з контрабандним судном Дністер, опинитися на території Румунії (нинішня Чернівецька область).
Спершу вона спокійно проживає у своєї тітки, але згодом румунська влада кидає її у в’язницю. Однак через пару днів її випускають, і Марія навчається в Чернівецькому університеті. Згодом її родина також перетинає Дністер. Останній європейський бастіон – місто Чернівці, таки захоплює радянська влада. Марії пощастило вирватися до Європи, але її родину разом з сотнями тисяч інших було депортовано до Сибіру. Маріїні сестри і брат змогли повернутися на Україну по смерті Сталіна, однак батьки поховані десь у Сибірських нетрях...
Видання збагачують світлини описаної епохи. Ці унікальні свідчення про історію України ХХ століття, на жаль, не перекладено на українську мову.
