Ян Фабр: «Провокація — це еволюція свідомості»

Ян Фабр, бельгійський художник, сценограф, театральний режисер і драматург, нащадок видатного французького ентомолога Жана Анрі Фабра, народився в Антверпені 1958 року. Так само у місті Рубенса і Ван Дейка Ян здобув освіту у Муніципальному інституті декоративних мистецтв і Королівській академії образотворчих мистецтв.

Критики характеризують стиль цього митця як екстремальну творчу поведінку. У бунтівних сімдесятих він малював власною кров’ю і влаштовував «грошові» вистави, на яких спалював гроші публіки. Сенсаційною стала акція «Російська рулетка», в ході якої Фабр запропонував шести критикам, що представляли різні мистецтва, стріляти в нього з револьвера (за твердженням автора, критики схибили). Акції Яна Фабра, в яких завжди поєднувалося образотворче мистецтво й театр, описані в книгах із сучасного танцю та мистецтва.

На початку 1980-х неабияке враження справили здійснені ним сценічні версії власних п’єс «Сила театрального божевілля» («The power of theatrical madness») і «Це театр, яким він має бути в очікуванні і передбаченні» («It is theatre as it to be expected and foreseen»). Обидві п’єси були прийняті з захватом і збентеженням водночас, оскільки Фабр намагався спростувати традиції як класичного, так і авангардного театру. Загалом його п’єси являють собою низки мініатюр, котрі передбачають відкритий, напівімпровізаційний стиль виконання. Фабр також зламав часові рамки традиційного спектаклю, показуючи так звані живі інсталяції, що тривали безперервно багато годин поспіль («Реальне тіло в реальному часі»).

Останні тридцять років об’єктом його досліджень залишається людське тіло у всіх його проявах. У таких постановках, як «Звук однієї плескаючої руки» («The sound of one hand clapping», 1990, Франкфуртський балет), трилогія тіла «Солодкі спокуси» («Sweet Temptations», 1991), «Мерехтливі ікони» («Glowing Icons», 1996), розглядаються фізичні, духовні та еротичні аспекти тілесності. Відомою стала постановка «Універсальні права» («Universal Copyrights»), в якій Фабр змусив свого фламандського колегу, хореографа Віма Вандекейбуса, подорожувати по анатомічному музею тіла і міркувати про пластичну хірургію.

Останній етап його творчої діяльності — колекція театральних монологів, в основному для його музи — актриси Елс Декекелір. Подібні вистави Ян Фабр називає «рухом однієї людини». Про ступінь його визнання у сценічному світі можна судити хоча б по тому, що 2005 року його запросили керувати програмою найпрестижнішого театрального фестивалю світу — Авіньйонського фестивалю.

Не менш плідною є діяльність пана Фабра в сучасному мистецтві. До його найвідоміших робіт зараховують «Тіволі» (1990) — особняк, повністю вкритий малюнками кульковою ручкою, «Чоловік, який міряє хмари» (1998) — бронзова скульптура, копії якої є в найпрестижніших світових колекціях, а також «Небеса захвату» (2002) — робота, створена на замовлення королеви Бельгії Паоли для стелі Дзеркальної зали королівського палацу в Брюсселі. Фабр покрив стелю... надкрилами 1,4 мільярда жуків-скарабеїв. Незвичне покриття відбиває світло, переливаючись всіма відтінками — від зеленого до синього. Ці переливи світла відображаються в старовинних дзеркалах зали ХІХ століття і створюють приголомшуючий ефект.

Фабр брав участь у таких визначних міжнародних арт-форумах, як Венеційська бієнале (1984, 1990, 2003 і 2009), «Документа» у Касселі (1987 та 1992), бієнале у Сан-Паоло (1991), Ліонська бієнале (2000), бієнале у Валенсії (2001), Стамбульська бієнале (1992 та 2001), виставлявся у Луврі.

У Київ Ян Фабр завітав як автор провокаційної інсталяції «Фонтан світу (як молодий митець)», на якій манекен художника лежить у стані статевого збудження серед надгробків. «Фонтан» виставлено в рамках експозиції «Сексуальність і трансцендентність», що проходить нині у столичному «PinchukArtCentre».

— Ви займаєтесь багатьма мистецтвами. Що для вас важливіше — театр, танець, художня діяльність?

— Це все те саме і є однаково важливим для мене.

— Але на якому саме ґрунті, що об’єднує такі різні мистецькі жанри?

— Все грунтується на ідеї метаморфози та дослідження людського тіла.

— Що ж таке тоді людське тіло? Об’єкт дослідження, бажання, натхнення?

— Людське тіло — це все. Це і пастка, і лабораторія, і почуття. Це — міра всіх речей у політичному, філософському, соціальному сенсі.

— Хотілося б трохи дізнатися про ваш театральний досвід. З чого починається вистава?

— Базис театральної постановки — це малювання і текст. Але, коли вже я працюю з трупою танцівників та акторів, вони є найважливішими об’єктами моєї творчості. Тому що актор, танцівник надають необхідний блиск виставі.

— Ви ставите в центр роботу з актором?

— Так, звичайно, бо актор — це нерв театральної роботи. Я можу добре режисерувати, писати, зробити гарні костюми або декорації, але якщо актор не є професійним, не є талановитим, тоді вистава просто не існуватиме.

— Чи можливий сьогодні катарсис у театрі в класичному, аристотелівському розумінні?

— Так, я вірю у грецьку матрицю катарсису. Мій театр недарма називається «Фармакон». Фармакон — це грецьке слово, це означає ліки, що зцілюють тебе або зможуть вбити.

— В одному з інтерв’ю ви сказали, що прагнете створити простір, який сам по собі продукує рух. Як це можливо?

— Я думаю, що всі мої роботи — про простір, що розділюється. Тому що простір є сам по собі змістом, наповненням, а мої роботи розділяють цей зміст. Ось ви бачите художника, який вивергається, бачите цю вертикальну білу лінію, і простір розділюється, стає цілковито інакшим, в ньому з’являється рух.

— Продовжуючи тему ваших інсталяцій — чому ви так часто використовуєте комах у своїй творчості?

— Тому що я ентомолог-аматор. Я думаю, що комахи — це найважливіший і найстаріший комп’ютер у світі.

— Саме комп’ютер?

— Адже вони зберігають найбільший об’єм пам’яті про нашу планету. Якщо ви заберете комах з планети, вона припинить своє існування. До речі, ви маєте знати, що якщо у вас дійсно хороший, гарний, чистий будинок, то там обов’язково мають жити павуки. Приберете павуків — зникне гармонія в домі.

— Що таке для вас провокація, чи необхідна вона сьогодні?

— На мою думку, це слово постійно неправильно використовують. Адже якщо ми належним чином проаналізуємо слово «провокація», то побачимо, що це означає еволюцію свідомості (гра слів англійською: provocation — провокація, evocation — еволюція. — Д.Д.). І я впевнений, що художники саме розвивають свідомість, допомагають її еволюції.

— Чому так часто у ваших творах як головні мотиви присутні смерть і насильство?

— Ні, це не так. Точніше буде сказати, що це смерть і життєва енергія. Наприклад, ось ця робота — «Фонтан світу» — це на тему memento mori (знаменита латинська максима — «пам’ятай про смерть» — у середньовічних чернечих орденах використовувалася як вітання. — Д.Д.). Ви тут також можете побачити і фламандську традицію живопису, в якому ідея memento mori займала значуще місце. Адже я походжу з країни, де фактично було винайдено олійний живопис. Тож мій «Фонтан» — це святкування смерті, відмова від негативного ставлення до неї.

— В будь-якому разі тема смерті є завжди актуальною. А як ви загалом ставитесь до актуальності у мистецтві?

— Актуальність — це новини, а новини — це мода. Я не займаюся модою.

— Однак ви не виглядаєте як людина, котра не думає про моду.

— Ні, не в моїй роботі. Так, я маю гарні окуляри і стильний піджак, але це не впливає на мою роботу. Художник не повинен думати про те, що наразі модне або актуальне. Він має просто створювати.

— Тоді лишилося з’ясувати ваше ставлення до теми виставки, в якій ви зараз берете участь. Що таке сексуальність?

— Це найбільший рушій життя — фізичний і духовний.

— Тоді трансцендентність — щось протилежне?

— Ні. Любов всередині сексуальності — це і є трансцендентність. Коли два тіла проявляють себе і стають одним цілим у акті сексуальності, тоді це все стає чимось іншим — стає трансценденцією.
 

Фото підготував Сергій Іллін