Звуки поезії
Це гра в чотири видихи торкни
брунатну тишу сіль порожніх спалень
де навіть тіні тихі і печальні
і бачиш так неначе бачиш сни
де все що мала все тепер твоє
де вчора знала більше ніж сьогодні
де три руки як три тривкі акорди
коли немає правил або є
Наталя Пасічник
зі збірки «Гра в три руки»
Мокрий сніг, сірі хмари чіпляють незадоволено дахи старовинних будинків старовинного міста, калюжі по коліна, круті віражі на слизьких поворотах і «Пивний клуб Роберта Домса», готовий завжди прийняти шумну молодь у свої величезні підземелля. Шумно і накурено. «Мамадея. Соціальний психоз». Хтось прийшов розважитись, хтось послухати музику, хтось почитати поезію. Зустрічі давніх друзів, обговорення планів на довгоочікувану весну. Чому б заодно не дізнатися про новини, що в кого сталося, чи є чим похвалитися? Біля мене сидить Наталя Пасічник, в якої не так давно вийшла збірка «Гра в три руки», користуюся можливістю, розпитую.
- Наталю, розкажи про свою книжку, як вона вийшла, де видавалася, що в ній особливого, чому так називається?
- Вийшла вона в 2009 році у видавництві Сергія Пан тюка. Особлива вона тим, що рукопис свого часу ставав лауреатом «Ноосфери» та «Смолоскипу», передмову до неї писав мій улюблений сучасний класик Роман Скиба. Ілюстрували книжку дві художниці – Наталя та Ірина Опрі, хоч малюнки дещо абстрактні, думаю, читачу сподобаються. А назвала я свою книжку «Гра в три руки», бо вона торкається до музики, в ній дуже багато музичних моментів, музичних артефактів.
- Скажи про свою книжку щось хороше і щось погане. Плюси та мінуси – полюси.
- Спочатку про плюси, звісно, бо книжку ж хочеться похвалити, щоб її читали, купували. Хороше в ній… Та, взагалі, вся книжка хороша. Там тексти вибрані, їх не багато, до п’ятдесяти, але вони найкращі. Єдиним, напевно, обмеженням є дещо одноманітна тематика (інтимна). Але, пан Андрусяк якось мені сказав, що, можливо, і не варто цю тематику змінювати, бо вона є моєю, рідною.
- Наталю, а коли світ вперше почув ім’я Наталя Пасічник?
- В 84-му, коли я народилася, - сміється.
- Я маю на увазі, твоє поетичне народження: коли ти взяла участь у першій літературній акції?
- Перший раз, напевно, в 99-у, коли я виграла конкурс «Старшокласник» на радіо і тоді ж по радіо вперше прозвучало моє ім’я.
- А хто для тебе є взірцем сучасного українського літератора?
- Ну, звичайно, Роман Скиба! – хто довше знає Наталку, знає, напевно, про її небайдужість до творчості цього поета.
- А крім нього?
- Сергій Жадан, - не піддається поетеса на ґендерні провокації.
- А з жінок?
- З жінок… Маріанна Кіяновська. Я її дуже ціную. Років десь п’ять тому вона дуже допомогла мені, навчила працювати з текстом.
- Цікаво. Наталю, а скільки часу в тебе зайняло впорядкування збірки?
- Вірші зі збірки написані в різні роки, тому якщо говорити про час написання, то довго. А саме впорядкування – один день, адже йшлося не про кількість, а про якість матеріалу. Далі вже працювали художниці, ну, і видавництво.
- Скажи тепер щось добре людям, які прочитають твою книжку. Заохоть їх це зробити.
- Я б дуже хотіла… Ні, не так. Я бажаю вам прочитати «Гру в три руки», бо, на мою думку, це одна з кращих сучасних українських збірок інтимної лірики!
- О! А що, наступного разу ми маємо шанс побачити ще збірку еротичної поезії?
- Ні, напевно. Для цього треба бути значно відвертішою і розкутішою, ніж я. Не думаю, що я зможу, хоча, життя покаже.
- А як потрапила на «Соціальний психоз»?
- Ну, як. Напросилася, насправді. Дізналася про акцію з оглошення в інтернеті, зв'язалася з організаторами.
- І як враження?
- Сподобалося: цей весь авангард, багато молоді, атмосфера. Що приємно: в цій акції мали можливість взяти участь такі позитивні автори, як я, - сміється.
- Скажи ще таке. Ти збираєшся писати прозу?
- Ой ні, не збираюся. Проза вимагає зовсім інакших підходів, акцентів. Не думаю, що я хочу щось змінювати в своїй творчості.
- На останок постав собі питання, на яке б тобі хотілося дати відповідь.
- Напевно: чого б мені хотілося?
- А чого б хотілося поетесі Наталії Пасічник?
- Перемог. Добре профінансованих перемог. Зрозуміло, що є багато речей, про які я мрію, але зараз мені, як поетесі, хотілося б саме цього.
На підземну сцену вийшов рок-гурт, музика та радісні вигуки слухачів не дозволяли розмовляти далі, довелося прощатися, бо Наталка дуже поспішала після того, як прочитала свої вірші. А, оскільки в неї планується презентація, я розшифрувала нашу розмову і ділюся такою цікавою молодою авторкою. Якщо колись бачитимете її вірші (за умови, що ви любите поезію), не вагайтесь, беріть. Жоден твір зі збірки з музичною назвою «Гра в три руки» не залишить романтичного читача байдужим.
