)) ну, автором музики до "Ми помрем не в Парижі" все ж був Чайка мабуть, так я собі думаю, бо у той час мабуть ше не було колективної творчості, зрештою, і Олега Джона ще не було.)), а слова ясно чиї)), оце я і мала на увазі, коли писала, що мабуть не так. До речі, концерт Макартні проігнорували більшість тих, хто любить Джона більше, аніж Пола. Хоча, треба віддати йому належне, сонз фор Джон була, як і сонз ту Лінда. Це було зворушливо. Ми з друзями теж дивилися шоу в одному з київських клубів, пам"ятаю, що постійно показували Забужко, яка співала. З відкритим ротом і стоячи поруч з головним зачинателем акції пробудження "українських бітломанів", я тоді ще подумала, що з неї б вийшла хороша придворна співачка)) Кльова стаття.
Галочко, гадаєте, щось не так у словах: "..люди, які про щось мріяли в дитинстві принципово відрізняються від усіх інших. А ті люди, яким пощастило втілити свої мрії, як правило, допомагають у цьому іншим..", чи у фразі: "..I'm a dreamer But I'm not the only one..", чи у твердженні, що "..важко розмовляти з небагатослівним однодумцем.."?
чи виглядає так, що у вас з Міськом відбулася вже якась приватна розмова )))..
ні, на жаль, мабуть це не так, мабуть, зовсім не так)) але, Місько, дуже гарна стаття.
Ти написав "..ми помрем не в Парижі.." ))
я от задумалась як найточніше буде "..іmagine.." сучукрмовою.. в сучукрсвіті..
ти теж більше любиш Джона? позаяк, друга частина ніку говорить про інакше :)