оуу, як фігово й неприємно. потрінбо буде ковирнуть

у мене є мічта звести пару доріг дримбання. але при перших спробах виявилось шо або звуковуха записує не з тою швидкістю, або руки з попи.

І справді, як би там не було, а зі смертю Сергія кожен з нас щось та й втратив. Можливо ще не кожен до кінця усвідомив на скільки ця втрата є великою.

Я близько години стояла біля труни Сергія у Дзизі все ніяк не наважуючись піти, бо розуміла, що це я востаннє його бачу. А він залишався таким, як і за життя – в улюбленій "кенгурушці" і з тунелями в мочках вух – навіть за таких обставин Кузя був самим собою. А ще похорон наступного дня. До останнього не віриш у те, що бачиш на власні очі і лише світлина Сергія, на якій він такий молодий і красивий у нагромадженні вінків і тисяч квітів мимоволі повертає до реальності. Реальність, на правду, жахає.

Сергію, нехай земля Вам буде пухом, а небеса уже свою прихильність виразили. До слова, два дні у Львові йшов дощ, а як тільки на Личаківське кладовище в'їхало авто з тілом Сергія у супроводі поминальної процесії хмари на подив розійшлися і дощ припинився.

Спочивайте з миром. Тепер я завжди знатиму де Вас знайти...

Мої співчуття рідним, друзям, шанувальникам, усім тим, хто щиро переймався долею Сергія.

Я вернувся домів в своє рідне місто Львів...