Авторський концерт Володимира Рунчака

Про композитора

24 березня о 16:00 в малому залі Національної музичної академії України (вул. Городецького, 1\3) відбудеться авторський концерт композитора Володимира Рунчака «Homo ludens symphony».

Homo ludens V, інтерв’ю з заїкою або 10 хв. «в трубу» для труби
Homo ludens VI, пара анекдотів на всім відому тему для тромбона
Homo ludens VII, або сім «кривих» танців для ударних інструментів
Homo ludens VIII, три присвяти для туби *
Homo ludens IX, Oboe – я і гобой, дев’ять невипадкових зупинок для гуля_щого гобоїста *
Homo ludens X, «capric_ний альтист» каприс для альта *

(* – прем’єра в Києві)

Виконавці:
Олександр Шевчук (труба), Олександр  Мулик (тромбон),
Віктор Слупський (туба), Крістіан Орозко (ударні інструменти, Еквадор),
Максим Коломієць (гобой), Поліна Круглова (альт)

ВОЛОДИМИР РУНЧАК (1960) – український композитор та диригент. Його творчі інтереси досить широкі: створення музики для симфонічного та камерного оркестрів, малих ансамблів, солістів,  хорів, диригентська практика – виконання творів сучасних українських та зарубіжних композиторів, організаторська діяльність з проведення міжнародних та всеукраїнських фестивалів та концертів «Нова музика в Україні».Твори В.Рунчака з успіхом виконуються на багатьох міжнародних фестивалях сучасної музики в Україні та за кордоном. Авторські концерти В.Рунчака проходять в Києві, Харкові, Луцьку, С-Петербурзі, Москві, Мюнхені, Парижі, Інгезунді. Його твори друкуються видавництвами: «4'33''» – Німеччина, «Agenda edizioni musicali Вologna» – Італія, «Astra» – Польща, «New Consonant Music» – Бельгія,

Бібліотекою камерного хору «Київ», записуються  фірмами: «Aurophon», «Stadt Witten» – Німеччина, «Sub Rosa» – Бельгія,  «Cambria» – США.

В. Рунчак – пропагандист сучасної музичної творчості. Впродовж чотирьох років він веде на Третьому каналі «Культура» Національної радіокомпанії України передачу «Нова музика в Україні». З його ініціативи в Україні вперше прозвучали окремі оркестрові та ансамблеві твори композиторів-класиків ХХ ст. – Д.Шостаковича, Е.Вареза, А.Веберна, Л.Ноно, К.Штокгаузена, Д.Лігеті, Л.Беріо. За роки своєї диригентської діяльності В.Рунчак здійснив понад 300 світових та українських прем’єр сучасних музичних творів. Як диригент, він виступає з Камерним ансамблем «Нова музика в Україні», який заснував у сезоні 1988 – 1989 рр. Колектив разом з рекординговою компанією «Atlantic» видав 10 дисків з творами сучасних композиторів. Як запрошений диригент, виступає з Національним симфонічним оркестром України, Національним одеським філармонійним оркестром, Заслуженим симфонічним оркестром Національної радіомовної компанії України, з симфонічними та камерними оркестрами Львівської, Одеської, Харківської, Запорізької, Луганської, Рівненської філармоній, з музичними колективами Росії, Казахстану, Болгарії, Ізраїлю, Франції. В сезонах 2007\2008 рр. та 2010\2011 рр. – Головний запрошений диригент Державного камерного оркестру Азербайджану ім. Кара Караєва.

 «В.Рунчак знайшов свій особистий баланс між стилістичними, технологічними обмеженнями і новою свободою. З його творів  можна почути мужність авторського висловлювання, яка виходить далеко за межу приналежності до якоїсь окремо взятої композиторської   школи.   Чисто авангардні  засоби   є   для  нього   лише тількизасобами».
 «Frankfurter Allgemeine Zeitung»

 «Музичну мову в творі «Homo ludens I» не назвеш легкою, вона вимагає не тільки напруженого вслуховування, співпереживання, а й інтелектуальної відкритості. Це – той тип музики, що йде до слухача настільки, наскільки він здатен іти їй назустріч».             Ірина Лиса, «Голос України», № 65 (3065), 4.04.2003.

«Homo ludens IІ» В.Рунчака вимагає рідкісного ступеню фізичної гнучкості від виконавця, котрий мусить постійно переключатися від клавіатури до струн, від сидіння до вставання і все це не перериваючи його виконавської токатноподібної віртуозності».       Джерард Макбьорні, «Music Time – London», October, 1994.

«Homo ludens III» non stop music для віолончелі вразив слухачів своєю динамікою, напругою, новаторськимиприйомами віолончельної техніки (З.Алмаші – віолончель) і точністю музичної форми. Склалося враження, що всього цього було рівно стільки, скільки потрібно. Це прекрасне поєднання усіх зазначених складових я вже не раз помічаласлухаючи інші твори В.Рунчака».

Ірина Нестеренко, «Українська музична газета», № 3-4 (57 – 58), 2005.

«В двух частях произведения В.Рунчака «Homo ludens IV» (Homo orans (лат.), человек молящийся: I. – «Распни», II –«Молитва») для сопрано на английские канонические тексты, картина смерти, это предвкушение смерти – зрелища, которого требует слепая в своей ярости толпа. Поразительно, как в этом «театре одного актёра» композитору удаётся передать разноголосую речь толпы – от неразборчивых бормотаний, нестройного говора, кликушечных выкриков – до общего стадного рёва «распни!»        Олена Зінькевич, «Критика», № 5, 2002.

 «Уявіть собі трубача, котрий, крім музичних звуків на інструменті, видає власними голосовими зв'язками... «мову» заїки. Причому заїкається він «за сценарієм», тобто дивиться в ноти, і робить це талановито, переконливо, повністю захоплює увагу слухача. Це – короткий опис твору (чи, точніше, музичного винаходу) київського композитора В.Рунчака, що прозвучав у першому концерті йому присвяченого фестивалю. До слова, не менш цікава і назва твору «Homo ludens V» інтерв'ю з заїкою, або 10 хв. «в трубу» для труби».       Олеся Найдюк, «Хрещатик», 04.03.2010. 

«В концерті особливо здивував твір «Homo ludens VIII», три присвяти для туби. Виконавець В.Слупський спромігся видобувати з неї таку шалену гаму звуків, якої ніхто й ніколи не очікував від цього інструменту. Це було справді фантастичне соло».        Ольга Руденко, «Горожанин», Дніпропетровськ, 8.02.2011.

«Та все ж справжній успіх з усього цього фестивального концерту мали постмодерністські «Homo ludens VI» пара анекдотів на всім відому тему, які харизматично видував тромбоніст О.Кушнірчук та «Homo ludens VII», або сім «кривих» танців, що їх «вистукував» С.Хмельов, як на традиційних, так і на несподіваних інструментах: хетах, пляшках, ударній установці, тамбуринах, власних щоках... Слухачі, які не сприймали парадоксальні опуси В.Рунчака, залишали зал, а інші влаштували автору тривалі овації».  Тетяна Панько, «Музика», № 3, 2008