прага. ч.1
в Празі мені довелось побувати лише півтора дні, бо приїхав я ввечері першого дня, а поїхав ввечері наступного. і, хоча, часу в мене було небагато, я спробував відчути це місто. тож після того як вписався у хостел, я з колєгами вирушив на пошуки дешевого бухла та абсенту. приємно, що практично перед кожним входом в наливайку висить меню та ціни, це позбавляло від необхідності заходити в кожен бар. так як хостел був не зовсім в центрі, то ціни довкола були більш-менш адекватні, і в цілому не перевищували київські, а в дечому були навіть нижчими.
в якомусь із барів був доволі приємний інтер'єр та дофіга старих радіо. та і вільні місця там також були, тож там ми засіли на пару кухлів пива. поряд сиділи панко-волоцюжні типи за тридцять, з двома симпатичними псами: сумним лабрадором, котрий лежав і меланхолічно дивився з-під столу та кумедної товариської дворняги, котра випрошувала в нас чипси і врешті-решт всілась на вільнийстілець за нашим столом та намагалась лизнути в обличчя чи сьорбнути пиво. чуваки, незважаючи на свою зовнішність були привітні та вхлам, намагались щось про собаку розповісти чеською, ми щось та й розуміли, кивали, посміхались. в сусідній залі товариство літніх людей грало та співалопісень, тож була цілком собі жива музика та затишна атмосфера. "перш ніж пити абсент, треба щось пожерти" — вирішили ми і пішли в найближчий макдональдз перекусити (чізбургер 25 крон = 12грн і доволі хріновий), а коли повернулись назад, бар вже зачинявся і, хоча кельнер пустив нас, але порадив нам іти в сусідній заклад, бо він працює цілу ніч. ну ми туди і завалились, попрохалиабсенту, бахнули, пораділи тому факту та потулили до свого хостелу.
з причини відсутності достатньої кількості розвід-даних та часу ми не шарили де продаютьправильний абсент та правильне пиво, тому гуляли на свій розсуд. але такий спосіб вивчення міста мені імпонує більше.
власник хостелу був привітним інтелігентним чоловіком чимсь трохи за сорок, спершу ми говорилианглійською, проте коли він дізнався про те що ми з України, то виршив проявити свої знання зросійської, котра в нього була доволі кумедною, тож я таки наполіг на англійській, бо його м'якийакцент викликав перманентну посмішку. за його словами, в Чехії найбільші спільноти — українська та китайська. китайці тримають майже всі дрібні продуктові магазини в Празі. ну а українки взяли на себе найбільш "важку" роботу. після цих слів я згадав про femen і мене почала розпиратибезумовна гордість за своїх співвітчизників.
ціни та умови були цілком спартанськими — 8Є/доба — із стрьомним туалетом та душем, котрий я вирішив краще не приймати. а вікна нашої кімнати на шістьох, з двома турчанками-сусідками, виходили на пречудові сміттєві баки, бо були на рівні тротуару.
того вечора камеру я не брав, бо не був певен чи я буду достатньо тверезим, щоб робити знімки. тому фотки не з того вечору, а з наступного ранку, коли ми таки вибрались в місто.
типові туристичні об'єкти ви навряд чи зараз побачите, бо їх я знімав в останню чергу, та і це лише початок.
