ЧОМУ ПСИХОЛОГІЧНУ ДРАМУ ПЕРЕТВОРИЛИ НА «МИЛО»…

Назва твору: гудзик
Автор: Ірен Роздобудько
Видавець: Нора-друк
Рік: 2011

Ольга ПОПЕНКО

 

ЧОМУ ПСИХОЛОГІЧНУ ДРАМУ ПЕРЕТВОРИЛИ НА «МИЛО»…

 

Роздобудько Ірен. Ґудзик: Роман. – К.: Нора-Друк, 2011. – 240 стор.

 

Це вже стало традицією: коли студентові задають читати певну книгу, то він, задля економії часу і розваги, шукає фільм, знятий за її мотивами, і просто переглядає його. Іноді це проходить – сюжет книги і фільму практично співпадає, але в моєму випадку трапилося так, що я почала переглядати фільм, потім прочитала книгу, а вже після цього додивлялась кіно. У черговий раз наступаю на ті ж граблі – література і  кіно надто відрізняються.

Ірен Роздобудько – головний редактор журналу «Караван історій», талановита письменниця, що творить історію сучасної української літератури. Її називають Павичем у спідниці. За її рукописами полюють провідні українські видавництва. Її романи неодноразово відзначали дипломами і преміями. Але перш за все вона – рідкісний приклад письменника, котрий не обмежує себе рамками одного стилю чи жанру. Це все, що я знала про авторку до прочитання твору. Небагато, але й  не мало.

Прочитанню передував короткий опис твору: «Роман «Ґудзик», який ми пропонуємо до уваги читача, у 2005 році отримав першу премію Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова». Цей роман має багато нашарувань, сюжетних колізій і героїв. Його часовий простір: від середини 70-х до наших днів, його географія — Київ, українська провінція, Росія, Чорногорія, зрештою — Америка. Але головна ідея така: велике щастя або велика трагедія може початися з найменшої деталі, з ґудзика, який так легко загубити, а потім шукати все життя... Це роман про любов, вірність, зраду. Про те, що ніколи не варто оглядатися назад, а цінувати те, що існує поруч із тобою — сьогодні і назавжди. А можливо, цей роман про... дещо з життя янголів, що випадково потрапили на нашу землю?...»

Головна думка роману виглядає доволі просто: любов ніколи не вибирає методи і засоби. У будь-якому правилі існують винятки. І хто вам сказав, що ви – не той поодинокий випадок?... Для ХХІ століття ця тема дуже актуальна: чергова любов, чергові сльози…(У фільмі все так і виглядає: побутово і приземлено).

Роман Ірен Роздобудько складається з кількох книг, кожна з яких у свою чергу поділена на частини. Названі вони іменами персонажів: «Денис», «Єлизавета Тенецька», «Ліка. Перший монолог Ліки» та ін. Доволі продуктивним видається прийом обрамлення. Спочатку авторка інтригує читача: Денис боїться прийти додому і на екрані монітора побачити конвертик з повідомленням… У другій книзі ми натрапляємо на це повідомлення: «Я померла 25 вересня 1997 року…» Хто помер? Як людина, яка померла, може написати про свою смерть. У романі також наявні пролог («Останній день серпня, 2005 рік») та епілог («Джошуа Маклейн. Серпень, 2005 рік, Сан-Франциско»). У фільмі також існує «своєрідне обрамлення» – Денис знайшов ґудзик і починає згадувати події минулого. У фіналі він знову знаходить цей же ґудзик і їде на пошуки Ліки.

Заголовок роману «Ґудзик» вказує на найвагомішу лейтмотивну деталь, яку авторка наділяє символічним значенням (зображені на ґудзику янголи мають любити й оберігати героїню). Коли Денис знаходить «ґудзик з янголом», тоді і починається його пошук Ліки. Фільм із назвою «Ґудзик» в інтернеті ви так просто не знайдете, а коли наберете «Пуговица» – на екрані висвітлиться чимало пропозицій. Мене трішки збентежила велика дерев’яна «пуговица», показана у фільмі, яка не відповідає романному задуму. Натомість сценаристи застосували іншу деталь – скелю Прощання/Прощення (на початку фільму Ліза приводить туди Дениса; там почалося їх кохання; потім Денис часто згадує про цю скелю у розмовах з Лікою; у фіналі Денис знаходить Ліку саме на цій скелі). З огляду на це я б назвала фільм по-іншому – «Прощавай» або «Пробач». Тоді не виникало б жодних питань.

Основні етапи розвитку конфлікту в романі чітко виражені:

експозиція: вступ Дениса на кінематографію і виїзд на природу;

зав’язка: зустріч із Лізою;

розвиток дії: Денис переслідує Лізу, але вона йому категорично відмовляє; Денис служить в Афганістані, після повернення одружується з Лікою;

кульмінація: сидячи в шафі, Ліка чує гірку правду про кохання чоловіка до її матері і зникає безвісті;

розв’язка: Ліка так і не повертається до Дениса.

В обрамленні ми дізнаємося, що Денис, пересиливши себе, читає зміст повідомлення; і що долю Ліки вирішує її новий чоловік Джошуа Маклейн. Ліка продовжує життя без Дениса.

Повернемося до фільму, точніше до його розв’язки. Денис знаходить Ліку на скелі... За законами жанру мелодрама має закінчитись поцілунком…Що було далі – фантазуйте глядачі. Я вважаю, що в цьому – найбільший недолік фільму, який змушує сприймати роман Ірен Роздобудько як зразок масової літератури.

Головні герої твору – Денис, Ліза і Ліка (не Анжеліка, а саме Ліка) – міцно переплетені в любовному трикутнику. Авторка навмисне грається з літерами, замінивши «з» в імені матері на «к» в імені доньки. На початку твору може здатися, що історія стосунків Дениса і Ліки – це шлях хлопця до серця Лізи. Але все не так просто… Герой шокований, коли дізнається, що матір’ю Ліки є Ліза. Потім, коли Ліка зникає, він все сприймає крізь призму її образу, її ставлення, її життя. Не хочу дискутувати, чи любив Денис Ліку (це одне з головних питань твору), вочевидь саме вона стала його життям. Він намагався заперечити це почуття (після одруження зникав, не приходив додому на ніч – до речі, у фільмі нічого такого не показано), але Ліка мала справжні почуття і намагалася стати Денису гарною дружиною. Можливо, саме це вплинуло на Дениса, але пізніше – вже після її втечі…

Не можу збагнути, навіщо у фільмі змінюють професію Дениса (у романі він стає успішним рекламщиком, а в екранізації – успішним письменником). Безперечний позитив у фільмі – психологізм, особливо у зображенні Дениса. Ще одним позитивом фільму є те, що актори підібрані досить вдало. Ще одна деталь: у фільмі змінюють ім’я друга Дениса з Максима на Олега, але це несуттєво. На мою думку, сюжет роману у фільмі надто скорочений, основні фабульні віхи звичайно ж передаються, але деякі суттєві моменти (життя Ліки в селі, історія фотографа-інваліда) просто пропущені.

На особливу увагу заслуговують у романі монологи Ліки, що передають її душевні пориви; авторка використовує їх як виграшний елемент, коли «душа говорить, а губи не рухаються». Все це передали і сценаристи, але розбавили їх діалогічними вставками – мовленням Дениса. Також у фільмі є низка додаткових деталей, що осучаснюють роман: Ліка купує шафу, бо стоїть на дорозі в пробці; Денис знаходить ґудзик за допомогою мобільного телефону…

Але повернемося до зав’язки. Хто є автором того листа, хто помирає? Лист пише Ліка, але вона не помирає, а духовно перероджується: змінює ім’я (Ліка на Анжеліка), зачіску, стиль. Тільки очі залишаються ті ж – зелені, як у «царівни-жабки». У фільмі цього не показано.

Роман «Гудзик» – це психологічна драма. Його сюжет побудований на емоціях, почуттях, читач співчуває героям, душі яких відкриті перед ним, як на долоні: «Про що вони розмовляли тоді, згадати важко, але в Лізи залишилось враження, ніби вона зустріла маленького янгола, який умів говорити просто про складне…» Фільм не віддаляється від цієї традиції, а лише доповнює її специфічними «кінематографічними штучками».

Прочитавши книгу, з’являється питання: чи можу я так покохати? Що кохання означає для мене? Чи було воно в моєму житті?

Після перегляду фільму подібні емоції не виникають. Все враження: «Жили вони довго і щасливо…» Єдине – спасибі за гарну гру акторів.

А яких емоцій не вистачає саме вам? Обирайте!