Слов’янський метал і напівзабута духовність від «Чура»

Альбом «Брате вітре» проекту «Чур», випущений 2006 року на російському лейблі «Oskorej Music», вартий уваги з декількох причин. По-перше, це – одна з небагатьох спроб зробити «фолк-блек-метал» саме «фолковим», а не «металічним». По-друге, автор музики та основний виконавець усіх композицій – одна людина, Євген «Чур» Кучеров. І, по-третє, цей диск – просто цікавий музичний експеримент із самобутніми текстами і мелодіями, не властивими, по суті, «справжньому» металу а-ля Еліс Купер та «DIO». Утім, спливає час, змінюється й метал та споріднені жанри.

«Брате вітре» починається із властивих слов’янським баладам струнних переборів. Дуже цікаве звучання досягається за рахунок ефектів гітарного драйву та манери виконання Євгена, суто технічних прийомів, запозичених із манери гри на балалайці та інших «народних» струнних інструментах. Під час прослуховування мимоволі дивуєшся, як багато «автентичних» інструментів використано і як вдало вони створюють загальну музичну канву, у якій гітарний драйв – не завжди домінуючий елемент композиції. Дещо одноманітно звучать підібрані на комп’ютері партії ударних, однак це аж ніяк не псує загального враження. Розумієш, що ударні тут – суто для відліку ритму, власного та органічного.

Блек-металічні тремоло, бас-бочка, гітара і бас-гітара, що звучать в унісон, часом викликають, як на мій перенасичений електронною музикою слух, недоречні асоціації з зовсім іншим музичним  жанром – «speedcore». Особливо цікаво чути поєднання суто народних мотивів («Ой, Весно красна, ой, Весно рясна…») із ритмом бас-бочки під 200 ударів на хвилину. Ремікс на одну з пісень «Чур» дуже органічно вписався б у дискотеку у подібному важкому електронному стилі.

Що приємно для поціновувала «чистого» вокалу – на альбомі жодного гроулінгу чи скримінгу, звучить ясний голос Євгена, що стає емоційнішим та перетворюється на рев лише у такій бойовій композиції, як «Сура». Чотири пісні містять жіночий вокал у виконанні Вікторії Куманської та Олени В. Експеримент вийшов вдалим, хоча досить дивно чути в подібного роду важкій музиці не чисте сопрано, не переливи голосу а-ля Тар’я Турунен, а народні, «автентичні» голоси.

Альбом – поєднання балад та швидких пісень. Кожна композиція – продумана та не одноманітна. На своєму місці кожен звук та музичний ефект. Колоритні вставки звуків, що ілюструють буквально все, про що співається – дощ, іржання коней, дзвін мечей, дощ, вітер, морський прибій… Такі звуки дуже допомагають уявити віковічні праліси та наповнені звуками природи вечори, поринути в загальну атмосферу альбому – сувору та налаштовану на бій та спротив. А часом, утім, танцювальну та оптимістичну. Мелодика підібрана явно «з оглядкою» на «металічну» публіку – це поєднання жорсткого гітарного драйву та мультиінструментальних елементів композиції, що переходять час від часу у блек-металічну «довбьожку». Казка, перекладена на грубе «металічне» звучання.

Щодо змісту пісень – переважна більшість присвячена забутим традиціям предків, що населяли українську землю. Тут і філософські тексти на тему вузькості дороги воїнів та святих і «широти» дороги, що веде у небуття («Три дороги»), і алегоричний опис діалогу з нечистим духом, що заволодів нашою землею («Старець»), і справжній гімн боротьбі за свою віру та батьківщину («Сура», тобто «Сонце»). В альбомі присутні і кавери – на «розвеселу» пісню «Богатирська сила» гурту «Цветы» та на старовинну норвезьку баладу «Герр Маннеліг», що описує трагічні почуття діви-тролля, котра покохала християнського лицаря.

«Брате вітре» повертає слухача до усвідомлення того, що «природна» віра предків забута, радить «йти Правою», «слухати, що шепоче вітер». Загалом – висловити протест споживацькому суспільству поверненням до чистих коренів.