За два дні до смерті Євгенія Мірошніченко вела клас сольного співу у консерваторії

 У ніч на понеділок, 27 квітня, у стінах свого столичного помешкання на 78-му році життя померла видатна оперна співачка, Герой України, лауреат Національної премії ім.Т. Г. Шевченка, народна артистка України та СРСР Євгенія Мірошниченко. За попередньою інформацією, прощання з зіркою оперної сцени відбудеться у середу, 29 квітня, Національній опері України ім. Т. Шевченка.

Прославлена прима української опери Євгенія Мірошниченко прожила творчо насичене життя. До останніх днів вона навчала вокального мистецтва студентів.

Євгенія Мірошниченко «успадкувала» голос від матері - Сусанни Мірошниченко, яка на початку минулого століття співала Наталку Полтавку в театрі графа Гендрикова. Її дитинство минало на Харківщині. У дев’ять років дівчинку віддали до ремісничого училища, де її голос почув керівник хору училища і буквально за руку привів на репетицію. Згодом, на одному з концертів, Євгенію помітив головний диригент оперного театру та ректор Київської консерваторії Олексій Климов - і запропонував вступити до музичного вузу. Та наука давалася важко, і незабаром Мірошниченко, яка не дуже прагнула співати, проте вже була відомою у місті, виключили з консерваторії.

Коли консерваторія готувалася до чергового звітного концерту, київське керівництво забажало послухати Євгенію Мірошниченко. Дівчину розшукали – вона працювала... на швейній фабриці. Привели до голови Верховної Ради Михайла Гречухи. Після цієї розмови дівчина перестала опиратися долі, повернулася до навчання і дивувала викладачів успіхами. А згодом, вже як солістка Київського оперного театру, заспівала партію Віолетти в опері «Травіата». Успіх дебюту перевершив усі її сподівання.

У 1957 році Євгенія Мірошниченко закінчила Київську консерваторію, стажувалась у театрі «Ла Скала» в Мілані. Понад тридцять років вона була солісткою Київського театру опери і балету. У 2002 році заснувала Міжнародний благодійний фонд свого імені. Близько тридцяти років працювала викладачем Національної музичної академії України ім. О. Чайковського.

Поціновувачам оперного мистецтва відомі такі музичні партії у виконанні Євгенії Мірошниченко: Венера («Енеїда» М. Лисенка), Шемаханська цариця («Золотий півник» М. Римського-Корсакова), Цариця ночі («Чарівна флейта» В. Моцарта), Розіна («Севільський цирульник» Дж. Россіні).

Олена БЕРЕГОВА, проректор Національної музичної академії України ім. П. Чайковського:

Ще у п’ятницю, 24 квітня, Євгенія Мірошниченко спілкувалася зі студентами, вела клас сольного співу – індивідуальні заняття. Наразі нічого не можу сказати про причину смерті. Знаю, що співачка останні кілька років хворіла, часто лікувалася за кордоном. 

Євгенія Мірошниченко – неперевершена і непересічна постать в українській культурі, яка уславила Україну в близьких і далеких світах. Такі особистості народжуються раз у сто років. Всі, хто спілкувався з цією людиною, хто чув її спів, ніколи не забудуть цієї яскравої творчої зірки, її енергії, натхнення. Це була Людина-Свято, особа широкої душі. Євгенія Мірошниченко не лише опікувалася студентами, а й турбувалася про їхню подальшу долю. Намагалася допомогти їм влаштуватися в театрах, виїжджати на гастролі... Євгенія чутливо реагувала на талант і на бездарність. Якщо бачила, що людина талановита, могла займатися з нею навіть у понадурочні години, вдома... Для неї важливим було відчуття становлення творчої особистості. Якщо ж у дитини таланту не було – чесно казала, що краще зайнятися іншою справою. Іноді могла дозволити собі сказати міцне слівце, якщо студент був неготовий. Та попри це, Мірошниченко була надзвичайно інтелігентною і мудрою жінкою.

Володимир ГРИШКО, оперний співак, народний артист України:

Євгенія Мірошниченко була видатною, проте простою, безпосередньою людиною. У ній була Божа іскра. Серце вона віддавала своїм студентам. Й вони нестимуть далі її славу...

Смерть співачки - важка втрата для великого нетлінного класичного мистецтва. Залишається ім’я, театр, який Євгенія створювала неабиякими зусиллями. Слава Богу, на сьогодні, попри всі непорозуміння з чиновниками, ця камерна опера, про яку Мірошниченко так мріяла, існує. Щоправда, влада таки відмовила співачці у тому, щоб її ім’я носив пароплав, який стояв біля пристані поруч театру... На щастя, її старання, працю оцінили народ України і Президент, присвоївши звання Героя України. Мені приємно, що я був причетний до цього Героя (на той час я був радником Президента України з питань культури).

Мірошниченко була онкохворою.... У лікуванні їй допомагали українці російського походження, оперували у Німеччині. І наче все було у порядку. Не від цього вона пішла від нас раптово...