Митці обурені: за їхні твори їх можуть ув’язнити

Українська мистецька спільнота виступає проти запровадження Верховною Радою України кримінальної відповідальності «за зберігання творів, зображень або предметів порнографічного характеру». 

Українські митці та правозахисники склали петицію на адресу Президента України Віктора Ющенка з проханням накласти вето на Закон України «Про внесення змін до статті 301 Кримінального кодексу України (щодо відповідальності за зберігання творів, зображень або предметів порнографічного характеру)». Закон, згідно з яким за користування послугами повій та заняття проституцією передбачається лише штраф розміром у 120 гривень, а за зберігання порнопродукції хочуть саджати за ґрати на три роки, прийняли 11 червня 2009 року.

У листі до глави держави йдеться про те, що закон не обґрунтовано, що він  обмежує свободу вираження поглядів, втручається у внутрішню свободу особи. Мовляв, закон розроблявся урядом для виконання Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції... На думку представників громадськості, таким чином порнографію як «явище, що століттями існує в світовій спільноті» – не побороти. Під текстом звернення, зокрема, підписалися виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Володимир Яворський, письменник Лесь Подерв`янський, арт-куратор Люся Комарницька, фотограф Леся Мальска, художники Олександр Ройтбурд, Ілля Чічкан, Маша Шубіна, режисер Влад Троїцький, галерист Євген Карась...

Та петиція стала лише першим рішучим кроком протесту. Митці вирішили не зупинятися, і влаштували «виставку непокори»  у галереї «Карась» під назвою «Упорно». Експозицію тут представила група «Сині носи» – Олександр Ройтбурд, Ілля Чічкан, Маша Шубіна, Стас Волязловський, Ілля Ісупов, Леся Мальска... За демонстровані тут полотна їхніх авторів можуть позбавити волі на термін до трьох років. За словами митців, визначення порнографії, що міститься в Законі «Про захист суспільної моралі», нечітке та розмите. Як наслідок, їм загрожує кримінальна відповідальність за будь-який твір, що не відповідає уявленням державних чиновників про суть мистецтва.  

– Закон зачепив не лише мене як художника, а й кожного громадянина нашої країни, – розповідала  вражена Леся Мальска. – Візьміть хоча б Інтернет, який на 70 відсотків складається із порно. Десь через необережність вилізе вам якийсь спам – і ви вже порушник закону. А якщо ви зберігаєте журнал чи диск з таким змістом, то легко можете загриміти за ґрати на термін від трьох років. Абсурд! Виходить, що за свій цикл робіт «Порноказки», у якому оголеними знялися відомі люди, я теж можу сісти у тюрму... У кожного художника є бодай одна така робота, яка за визначенням Комісії з питань з питань захисту суспільної моралі, є порнографією. Під критерії порнографії, які зазначають у законі, підпадає все сучасне мистецтво. Маю враження, що творці закону забули до слова «порнографія» дописати «дитяча»… Для художника не існує кордонів. Його не можна ставити в рамки, обмежувати у тому, що зображати, а що ні. А згідно з законом виходить, що порушниками стають музеї, галереї... Мало того що термін дають за зберігання, так ще й за розповсюдження. Для нас це абсолютно неприйнятно! Такий закон є хіба в Ірані...

 – Порнографія на вашу думку – це...

– Те, що відбувається в Верховній Раді. Це мої критерії, а ті що вішають вони на нас – до неможливості смішні.

 - Як боротиметеся далі?

– Наразі чекаємо реакції Президента і решти товстосумів, які сидять у Раді, на петицію. Якщо закон вступить у дію, і буде щось проти мене – боротимусь до останнього. Свобода кожного з нас, зокрема і  художників – у небезпеці. Борюся не за порнографію, а за свободу! Художник – особа, якій дозволено майже все. Подивіться хоча б на роботи Деміана Херста, який вивернув людину назовні...

 Коментар  

Ілля Чічкан,

художник

 У нашого уряду все – або біле, або чорне. Або скрізь відкрити казино, або усі позакривати. Так само і з порнографією. Вони ж не визначилися з критеріями, де закінчується еротика і починається порнографія, де починається порнографія і закінчується мистецтво. Настільки все незрозуміло в сучасному світі, що по-дурному робити такі максималістські рішення.

Наприклад, Італія – католицька країна, у якій багато що заборонено. Проте на приватну територію там ніхто не зазіхає. Це свого роду фашизм, коли у себе вдома ти не можеш зберігати речі, які тебе цікавлять. Знову ж таки – де критерії? Адже, порнографією можна назвати навіть невинні речі.

Наприклад, картина французького художника, який першим зобразив вагіну, висить в Луврі. Каталог Лувру, може бути у тебе вдома. І якщо прийдуть з обшуком, то можна потрапити за ґрати. Безглуздість! У мене є стара, 1970-х років, порнографія НДР – виглядає дуже наївно і практично як мистецтво. Критерії розмежування порнографії і еротики – неможливо пояснити словами. Це треба бачити і розуміти контекст. Ми наче повертаємося до тоталітарного режиму. Починаємо з вилучення порно, а закінчимо ранковою «лінійкою»...