Сергій «Фома» ФОМЕНКО: «П'ятнадцять років ми творили музику, а треба було займатися шоу-бізнесом»

Сергій Фоменко, а в народі просто Фома, лідер гурту «Мандри» не соромиться свого минулого. Легко і відверто, не приховуючи «делікатних» моментів у біографії, говорить про те, що, наприклад, двадцять років тому був… двірником.

Життя в Україні Фома прирівнює до екстріму. Каже, коли потрапляєш в європейську країну, де життя плине спокійно, впевнено, а люди в 50 років  починають подорожувати і кататися на роликах, при тому як у нас в 60 вже лягають у труну, розумієш, що Україна – стресова країна. Однією з найбільших українських бід Фома вважає «шару». Мовляв, українці звикли до «дайте-подаруйте-спрезентуйте»… А, як відомо, «на халяву» тільки сир у мишоловці. У цьому контексті «Мандри» - як Мюнхаузен, що сам себе витягає з болота. «Ми потом і кров’ю на концертах заробляємо гроші, які потім вкладаємо у продакшн. Це нормальна європейська практика» – запевняє Фома. Цьогоріч музичні трудяги «Мандри» святкують ювілей – п'ятнадцять років. Над масштабом і програмою святкувань група ще роздумує, а от перша ластівка-подарунок з’явиться вже восени – хлопці обіцяють вразити прихильників новим, незвичним за стилем і репертуаром, альбомом під назвою «Світ». А ближче до зими випустити ще й дебютну платівку новоспеченого проекту Сергія – «Фома-шансон». Про життя творче та буденне, «Мандри» та «Світ», шансон і його мандри по світу далі у розмові з Сергієм Фоменко.  

 - Рівно рік на вашому сайті тривала тиша. А нещодавно вибухнули новиною про новий проект «Фома-шансон»… Що відбувалося протягом року вашої інформаційної відсутності?

– Ми багато гастролювали, працювали, писали новий альбом, створювали новий проект, який коротко називається «Фома-шансон», де граємо музику український фольк-панк-шансон. А щодо сайту, причина банальна – ми його переробляли. Його система гарно виглядала лише ззовні, але в практиці була абсолютно нефункціональна і незахищена від спаму.Та оскільки вирішувалася ця проблема у вільний від решти справ час, тому це трохи тривало …    

 – Аутсайд проект «Фома-шансон» – це комерційно вигідний хід (бо ж дешевше возити двох музикантів) чи вам просто стало тісно в рамках «Мандрів»?

– Цей проект задумувався як експортний, бо я хотів би презентувати українську культуру скрізь. А дует для такої мети – зручний і ефективний. Перші концерти відбулися і основна наша діяльність зараз розвивається за кордоном. А за кордон значно простіше поїхати з акордеоністом, ніж з повним складом гурту, але так, щоб всередині його акордеону був цілий маленький оркестр. Ми створили з Данилом Денисовим – альтернативний дует-проект. Зрештою, мені давно бракувало у творчості анархічного руху, вільнішого естетично, не складного за формою. Їздили у Хельсінкі на чемпіонат світу з жіночого футболу на кубок УЕФА, на «Берлінале» до Німеччини, виступали у Каннах ні кінофествалі. В Україні цей проект наразі бачили лише у великих містах - Харків, Одеса, Київ і Львів.

 - Хлопці з «Мандрів» не ревнують?

– Я не розумію таких слів, як ревнощі. Я б не хотів уявляти себе в рамках стереотипу: «Фома з Мандрів». Фома є сам по собі, просто я беру участь у різних проектах. Є «Мандри», для яких я пишу пісні, з якими граю. Ще є  кіно, малярство…

 -Кіно?

– Я знімаю кіно про «Київ, що зникає», про місто, яке я пам’ятаю з дитинства, і якого вже немає. Тут я і режисер, і один з операторів, і сценарист, і сталкер фільму. Це буде свого роду документальний арт-хаус. Вже є змонтований пілот і є близько восьми годин матеріалу. Потрібен лише час, щоб сісти і монтувати… Що ж до мистецтва, то малюю останні років двадцять. Зараз це наївні сюжети у великому форматі олійними фарбами. Виставки не роблю, бо не бачу в цьому сенсу. Картин у мене не так уже й багато, до того ж вони надто різної якості. Усе це мій потік творчості, який мені страшенно подобається.  І «Фома-шансон» - це свіжий ковток повітря в моїй музиці.

 – Що скажете про сучасне мистецтво?

– Сучасне мистецтво, зокрема українське, часто залежить від того бекграунду, в якому живе уся країна. Є окремі божевільні, які рухають процесом, але у решті справ – немає системи, тенденції, культурної політики. Немає мейнстріму… Тому відповідно уся культура знаходиться у жалюгідному, складному стані, і тримається на плаву лише завдяки окремим персонам, людям, які люблять і роблять, дбають і вкладають у неї, незважаючи ні на що.    

 - І все ж, термін «шансон» у більшості людей асоціюється із російською «блатною» піснею…

– Шансон – це французьке слово, яке означає пісню. В даному випадку в мене є мета, яка потроху збувається – аби продукт, який я пропоную, сприймався людьми однаково у кожному місті, незалежно Схід це чи Захід, хто якою мовою розмовляє, і в якій країні живе. Тому форма подачі матеріалу, концепція має бути така, щоб чіпляла глядачів за живе. І от у досить жорсткому українофобному місті Одеса український-фольк-панк-шансон у найгламурнішому залі «Сады победы» порвав публіку на шматки. Ми переклали пісню Ніrкіти Богословського «Шаланды, полные кефали», яка вийшла навіть веселішою, ніж в оригіналі. Є пісні стилізовані під народні, але у більш панковому ключі, є романси авторські на морські теми, є пісні-фантазії, як-от «Жовтий якудза». Її я написав спеціально до фестивалю в Каннах, бо хотів подарувати її Такеши Кітано – це мій улюблений режисер.

 – Подарували?

– На жаль, не вдалося до нього добратися, бо його показ був лише один день і на нього не мав запрошень навіть Халпахчі. Капіталізм така штука… Я взагалі подивований. За кордоном люди стоять у чергах на показ фільму цілий день на сонці, аби тільки втрапити. Там не прийнято ігнорити культуру, бо вони розуміють, що – це велика цінність.   

 – Якщо поїхати з концертом за кордон так легко, чому інші не їздять? У вас є якийсь спеціальний таємний рецепт? 

– Немає рецепту. Треба думати, слухати, бачити, спілкуватися, пробувати, пропонувати себе. Я, коли закінчив школу і залишився один на світі, ніякого рецепта не було. Коли не було грошей, я виходив з гітарою на вулицю і грав. Це був мій старт.

 – Новий альбом «Світ»: що це буде?

– Цей альбом зовсім не схожий на всі інші. Найбільш глибокий, дивний і найцікавіший з усіх наших альбомів. Для мене це певний серйозний етап, творчий і життєвий в тому числі. Цей альбом треба перш за все слухати, під нього неможливо буде танцювати, хіба одна-дві пісні будуть драйвовими… Це буде рок, реггі, балади, психоделічні експерименти, авангардна музика, джазові штуки, багато електроніки… Цей альбом не схожий на традиційні «Мандри», його музика – не для широких мас.

 – Аналізуючи 15 років вашої творчої діяльності, виокремлюєте якісь промахи, яких можна було б уникнути?  

– Основні промахи – те, що ми не займалися шоу-бізнесом систематично, а займалися музикою і живими концертами. А виявилося, що, на жаль, треба займатися ще й шоу-бізнесом. Система присутня, і якщо ти з неї ненароком випадаєш, повернутися вкрай важко. До того ж, у нас система дуже поверхнева. Достатньо з’явитися в телевізорі – і ти зірка, зникаєш на мить з екрану – і люди тут же забувають. І як народу пояснити, що все це неправильно, що життя – це не лише телевізор? Узагалі, це все якось смішно, особливо якість того телебачення, з усіма його «фабриками зірок»…

 – Практикуєте покращувати собі настрій покупкою файної лашки?  

– Без фанатизму. Не маньячу, але якщо трапляється хороша річ – купую. Фетиша у мене немає, зате є клептоманія щодо запальничок. Трапляється, що я під кінець дня ношу в кишені п’ять чужих запальничок. В мене для них вдома стоїть спеціальна коробка…

 – А красти щось доводилось?

–  В глибокому дитинстві, в місті Василькові…

 –   Мрієте?

–   Так, бо мрії збуваються. Просто над їхнім втіленням в життя треба працювати. При цьому не можна забувати, що на все воля Божа і під лежачий камінь вода не тече. В дитинстві я мріяв бути водієм автобуса і артистом. Сьогодні я їжджу на концерти своїм «маленьким автобусом». Зараз хочеться розбагатіти за рахунок і для творчості, аби їздити по світу і представляти там Україну. Бо крім спортсменів і артистів цим ніхто не займається, а вона того варта. Нині найбільш гастролюючий музикант – це король українського рок-н-ролу, продюсер і громадський діяч Олег Скрипка…

Довідка

Сам про себе лідер гурту «Мандри» Сергій Фоменко каже так: «Народився під сузір’ям Риб в рік Щура в березні 1972 року». У підлітковому віці навчився грати на баяні та гітарі, співав, писав пісні та оповідання, мандрував автостопом великими містами України, Прибалтики та Росії. Після кількарічних мандрів повернувся до Києва. Працював двірником у Києво-Печерській лаврі, Софійському соборі, гардеробником археологічного музею, працівником сцени у театрі, ведучим радіопрограм. Серед захоплень – творчість Гоголя, Булгакова, Георга Тракля, Шагала, Піросманішвілі, Марії Приймаченко, Параджанова, Бергмана, Віма Вендерса. Улюблені історичні постаті – Будда, Григорій Сковорода, Олександр Вертинський. Улюблені герої з книжок – Гекльберрі Фінн та Дон Кіхот. Сергій Фоменко інколи малює наївні сюжети. Живе і працює в Києві. Хобі – велосипед та малювання.

 Фото Лілії Вітер