«Табу», або арт-терапія для закомплексованих

У галереї «Дзиґа» підняли тему заборон. Виставку «Табу» як психотерапію для закомлексованих пропонує молодий художник Юрій Коваль і закликає, хоч якою б непристойністю це не видавалося, відійти від моральних установ і спробувати позбутися власного «табу», яке, як не крути, а все одно існує навколо кожного з нас. 

Звертаючись до сексуальності, до природності, якої більшість соціуму соромиться, Юрій Коваль наштовхує до діалогу між самим собою, зустрітись поглядом тет-а-тет, позбутись закомплексованості, аби вирватись з полону пут власних архетипів і зробити крок до розуміння себе самого.

«Табу» Юрія Коваля – це великоформатний живопис, з чітко прочитуваною ідеєю, де суміжно живуть еротика і кохання, невід’ємні одне від одного. Яскраво червоний колір пристрасті поглинає темне тло – темна пора доби, коли найчастіше між людьми спалахує іскра тієї ж пристрасті. «Табу» Коваля не є фетишем, це – зброя морального застою. Раціоналізм придушений моральністю, на противагу культурному розвитку та соціальному розвитку.

– Більшість людей, зокрема у Львові, залежні від соцреалізму, – каже Юрій Коваль. –  Самі ж цього не знаючи. Людям нав’язали шаблони і вони собі по них живуть. Вони бояться зробити крок убік, подивитись на речі, заборонені досі, по-новому, побачити в них інший сенс. Табу в Україні  існує не лише як слово. Ми наче і європейська держава, а водночас, плекаючи свої внутрішні заборони, не дотягуємо до тої європейськості.  Ніхто не ставить ці табу буквально перед кимось, але вони існують на підсвідомому рівні. Виховання диктує…

На думку автора, суспільство це – система, яка, постійно міняючись, забула, що основою завдячує природі та інстинктам. Встановлюючи основи та керуючись ними, пострадянське суспільство аж ніяк не хоче позбутись цього штампу і нагадує традиційну соцреальність. Правила, традиції, ні кроку вліво, ні кроку вправо. Час іде, а ми – ні, ми стоїмо на місці. Де не глянь – всюди штамп «табу».

Натомість кураторові Влодку Кауфману більше до душі припала форма подачі глядачеві теми до роздумів.

– Мене тішить, що молодь звертається до класичного живопису, – каже Влодко Кауфман. -  Проект Юрка – це сучасне мистецтво, але подане у канонічних, класичних живописних технологіях. Він добре бачить колір, володіє пластикою. І ця його класична форма подачі драстичної для суспільства теми робить мистецтво доступнішим для розуміння речей, яких люди часто намагаються уникати. Ще одна перевага цього художника – що він приходить до натуралістичного живопису через себе, а не через фотографію, де часто образ трансформується крізь призму спостереження.  Натомість у полотнах Юрка є безпосередній контакт із власними думками.