Наталія Гузєєва: «Діти – це розкіш, бережіть їх»
Нещодавно у Львова з’явилась нова шанувальниця – дитяча письменниця і сценарист Наталя Гузєєва, більш відома як «мама» мультиплікаційного халамидника Петрика П’яточкина та веселої краплинки «Капітошки». Авторка з першого огляду закохалась у місто та ще й літературних гостинців йому привезла. А саме – нову історію про малого шибайголову «23 образи Петрика П’яточкина» (вид. «Теза»).
За словами авторки, такі як П’яточкин, Пеппі Довга Панчоха, чи Пітер Пен – не дорослішають. Але цього разу вона вирішила зламати правила і відправити Петрика у перший клас. Наступним кроком буде його закоханість. (Наразі ця історія перебуває у перекладі у видавництві «Теза»). Втім запевняє авторка, далі молодшої школи Петрик уже не виросте.
Таких історій написано на серіал, вони давно прийняті в Держкіно, але студія «Укранімафільм» не поспішає, знаходячи для затримок різні причини. Колись одна з кращих студій світу зараз у повному занепаді, в режимі сну допрацьовує проекти, що ледь жевріють. І все ж українська мультипллвкація відроджується, але не за рахунок державної студії, хоч вона і отримує 100-відсоткове фінансування. А завдяки маленьким приватним студіям, де майе безкоштовно, і так би мовити «на коліні» створюють анімацію.
Письменниця, яка давно живее у Німеччині, вважає, що не лише держава повинна підтримувати культуру. На її думку важливо відродити інститут меценацтва, спонсорування, створювати фонди і гранти. І в цьому можуть допомогти ті, кого називають олігархами – для них це шанс доторкнутись до вічності і потрапити в історію. Про Німеччину і Україну, дітей і батьків, мультики і їх героїв далі у розмові з Наталією Гузєєвою.
З 1995 року ви живете у Німеччині…
– Це було як паніка, – каже Наталя Гузєєва. - Було враження, що все за мить рухне, обвалиться… У мене роботи не було – зупинились студії, видавництва. А чоловік знайшов роботу у Німеччині, от ми і поїхали, хоча нас там ніхто і не чекав… Не можу сказати, що мені там добре. Дуже сумую. Тільки от не знаю за чим – за молодістю, яку не повернеш чи за країною. Знаю одне – не важливо, де стоїть мій письмовий стіл, пишеться мені всюди добре, а от творчої тусівки мені там дуже не вистачає…
– Як розпочалась ваша казка з мультиплікацією?
– Як усе прекрасне приходить несподівано у наше життя, так анімація прийшла в моє. Я завершила кібернетику і працювала в університеті на кафедрі структурної лінгвістики. Але все життя писала і хотіла займатися журналістикою, тому вирішила нею підробляти. Пішла у газету «Не екранах України», де отримала завдання написати репортаж про фільми хронікальної і мультиплікаційної студій. Так я опинилась у відділенні художньої мультиплікації студії науково-популярних фільмів. Якось я набралась мужності і принесла головному редактору свої казки, які досі нікому не показувала, у надії, що може якраз… І це «може» сталось – вона обрала з купи рукописів «Капітошку».
– Але ж у вас був зовсім інший фах. Хто вас навчив мистецтву писання сценаріїв до мультиків?
– Я вчилась сама. Багато читала і писала казки… Але це все була творчість у вільному польоті. Згодом довелось написати сценарій, а це ж ремесло із своїми законами, яке я вирішила опанувати самостійно, і не без набитих гуль. Ні на кого не рівнялась, але багато аналізувала класики кінематографа. Професіонал повинен дивитись не лише добрі фільми, а й погані, аби знати як аргументувати його недоліки. Що ж до сценаріїв, то основне мати історію і придумати хорошого персонажа. Саме мультиплікаційного. Бо якщо у нас є герой і проста історія, яку ми можемо покласти в основу ігрового кіно, навіщо нам мультик? Мультиплікація – створює штучний світ, а водночас відображує реальний. Важливо розуміти, що за словом «мультиплікація» ховається різноманіття жанрів технік і можливості відтворити світ фантазій та реальності…
– А як щодо табу у сценаріях?
– Мультиплікація буда улюбленою дитиною кінематографії і мистецтва. Тому до неї ставились поблажливо. Це було маргінальне і дуже дороге мистецтво. Мультиків робили мало – всього лише 12 в рік. Хоча нині, ця кількість здається мені дуже потужною. Радянська ідеологія тут не мала впливу, радше ми самі дотримувались правил моралі: не пропагувати алкоголь, наркотики, насилля… Втім я добре пам’ятаю, коли приймали сценарії, як редакторка казала: «Хороший фільм – тут добро з кулаками!».
– Моє покоління виростало на ваших мультиках, а на яких виростали ви?
– У мене в дитинств не було телевизора. А в наші часи у мене навіть телевізора не було . На книжках росла, казках, особливо любила чеські…
- А як вам сучасні мультики?
– Мультиплікаційний ринок сьогодні пропонує таку палітру товарів, що важко зорієнтуватись... У нас не було комерційного кінематографа. Сьогодні ж багато серіалів комерціалізувались і робляться заради продажу, а не заради високої ідеї. Скажу одне, батьки повинні втручатися у процес перегляду мультиків, бо не все варто дітям дивитися і знати у певному віці. Найкраще влаштовувати спільні перегляди стрічок, щоб потім обговорити побачене, проаналізувати…
- В дитинстві телевізора у вас не було, але ж тепер він у вас?
– Є, звичайно, але я його можу тижнями не вмикати. І не розумію дискусії, про те, що показують по телебаченню. Не подобається – вимкніть, не дивіться, і дітям не показуйте. Мені здається батьки хочуть перекласти відповідальність на плечі суспільства, а з телевізора зробити теленяню. А як на мене, то діти взагалі не повинні дивитись телевізор в таких кількостях. Краще – читати. Книга розвиває в економному режимі. Дітей треба берегти, бо діти – це розкіш. Хтось підрахував, що аби виростити дитину, поставити її на ноги і дати освіту потрібно мільйон євро…
- Часто батьки займаються дітьми з дуже раннього віку. Віддають на всі можливі гуртки мало не з перших місяців…
- А потім дивуються звідки у них гіперактивна дитина. Поясню з точки зору кібернетика. За одну секунду нервова система людини отримує 11 мільйонів біт інформації. Лише око отримує – 10 мільйонів, вухо – сто тисяч. Мозок – лише 40 (!) бітів інформації. Це як поштова марка на футбольному полі. А тепер уявіть нервову систему дитини, яку пічкають інформацією, яку вона не здатна засвоїти.
– Ваша донька перейняла письменницький талант?
– В 15 років вона була чемпіонкою з поетичного слему у Мюнхені. Я цих віршів не розумію, але коли вона читає, здається що від дідусів їй передався акторський талант. Після цього її запросила журналістка у проект, в рамках якого вийшло уже дві книги за її участі. Сьогодні їй 24 і вона навчається у Відні на економічному факультеті. Дуже хотіла б приїхати до Львова, але пише бакалаврат…
- Ви спостерігаєте якусь різницю між дітьми в Україні і Німеччині?
– Діти у Німеччині більш самостійні, швидше стають не підопічними, а членами сім’ї. З ними радяться куди поїхати у відпустку, їх рано привчають розпоряджатися кишеньковими грошима. А ще дуже зворушливо – малята ходять у бібліотеки, набирають повні ранці книжок… Я, до речі, першим ділом, як переїжджаю в нове місто, а ми вже чотири рази у Німеччині змінювали місце проживання, записуюсь до бібліотеки. Українські ж діти просто чудові, як з рештою і всі діти на планеті.
- В Росії вийшов закон щодо «цензури» мультиків, де, наприклад, з «Ну, постривай!» хочуть вирізати сцену, де курить вовк…
– Це абсурд. Це точно комусь має бути вигідно. Стільки поколінь на цих мультиках виросло. Зрештою, на них же виросли і ті люди, які тепер їх же забороняють. Це ж і їхнє дитинство також. Кажу вам, це якась гра.
