В'ячеслав Гук. Вірші

ГУҐО СІМБЕРҐ

Ти зможеш жити – без душі, без крил,
на іподромі – кінь зламає шию,
і ниткою – до сліз тебе прошиє
все, що збіжить водою, що любив.
Так згасне на воді незримий птах
у вирі – снів, у дужій круговерті,
і так живі – вже не бояться смерті,
тому що лишаться у пам’яті, в віках.
Так дерево зростає стрімко ввись,
пташина зграя в’яже в небі вузол,
час право мав – забити кулю в лузу, –
цим правом він зумисне поступивсь.
Ти проживеш, – зостанешся в землі –
в корінні трав важким буремним соком –
або пташиним голосом – високим,
там, – угорі, де мерхне мідь зорі.

В’ячеслав Гук