категорії: новина

В’ячеслав Гук, вірш, «Кримські елегії», 2013

теґи: Гук, вірш

***

Тане поле, як у пальцях розм’яклий віск,

паротяг крізь гар зчиняє хурдигу й тиск,

щоб наблизитись якнайшвидше туди,

де прилипає до тіла сорочка лляна

і риба шукає глибшого дна,

марно благаючи у звірених снах води.

 

Гумова кулька лине повільно вверх,

де вечір південний над полем змерх –

і ось-ось проллється вином через край;

і так швидко проминає околиці передмість

чоловік без минулого – просто гість, –

як залишений у полі для птахів урожай.

 

Я уважно прочитав кілька абзаців і поклав

газету на коліна, щось силкувався згадати, ґав

намагався піймати, та не зловив. 

Потім ніби відсьорбнув кави і спідню губу попік,

і час крізь мене нестримно тік,

моє тіло старіло, але в душі я не старів.

 

Це не витвір мистецтва, не забитий у стіну гак

для капелюха, не зроджений в серці жах,

і калібр хоч збігається, та куля зненацька рве

сколошкану пострілом шкіру, тканину, м’яз,

на вдих і на видих душу судомить час,

важко повертаючи у сни старе.

 

Зупинка на коліях, ремонтників перекур,

від купе – часів Стефана Цвайґа! – нападає дур,

слово, докинуте до розмови, блищання шиб –

і мутне вино із сулії, що заснути не дасть,

вечір горить за вікнами, нібито рвана снасть –

із почуттів, водоростей і риб.

 

Запах горілого торфу і висохлої трави

перемагає перші пасма срібної мли,

що огортає поле, відразу вражаючи міццю:

тоді думаєш про минуле, що лишилось на дні очей,

про життєву спроможність жил, хребта і трахей,

про полювання із собаками на лисицю.

 

Нової сорочки цупкий запах або ж крохмаль,

смердючий мазут хутко просочує свіжі шви паль,

і проступають од спеки краплі поту на лобі.

Ось – станційний буфет, розклад руху, надмір калюж,

мандрівник засинає солодко, наче взяв душ,

і спить, – як дитина в утробі.

 

Я виходжу за двері, забуваючи всі слова,

накручую пальцем телефонний номер, сивіє мла –

так трапляється зі мною, коли – з дороги і недоспиш.

Моя тінь залишається на цеглинах рудих,

і прожите вже до кінця життя, ніби глибокий вдих, –

перетворюється на вірш.

 

В’ячеслав Гук, «Кримські елегії», 2013

Фото: The village of Kingston Deveril in the Wylye Valley, Wiltshire, Anguskirk | Flickr