«Людина і вічність»: Про потребу бути

Бути чи не бути? Вічність чи небуття? Що зробила людина протягом свого життя і на що вона заслуговує після: на всесвітнє визнання і пам'ять чи на довічне забуття? І де взагалі та межа, ті критерії визначень? Тема зачепить кожного, хто хоч раз замислювався над суттю і значимістю власного життя. І саме такі роздуми пропонує глядачеві «Молодий театр».

«Людина і вічність» – це, безсумнівно, дещо нове і свіже. Навіть сама жанрова основа – філософська комедія – вже інтригує. Адже видається надзвичайно актуальним, коли з одного боку є глибина істини, а з іншого – сприйняття її через комічне. Бо, справді, інколи доречним залишається тільки сміятися над самим собою. А також над Людиною, що в спектаклі приходить до Вічності і, не маючи жодних талантів, не зробивши нічого визначного бодай вартісного, проситься у вічне майбуття. Але хіба це не абсурдно, не наївно? Та хіба ми самі точно так само не звеличуємо власне егоцентричне «я»?

Всі образи в спектаклі розкриті та зрозумілі. Є Вічність – примхлива та грайлива жіночка, у якої змінюється настрій, яка може покепкувати над тобою, але залишається вірною своїм принципам. Бо вона, з одного боку, хоче прийняти Людину до себе, а з іншого – просто не має на те вагомої причини. З Вічністю можна домовитись, можна спробувати спокусити її, але вона розумніша, ніж здається. Є Небуття – такий собі старезний дідуганчик, що недобачає і недочуває, який дещо напружує своєю компанією, з ним неприємно мати справу і краще сторонитися. Небуття можна легко надурити. Але себе ж не надуриш. Є також типовий Продюсер, що намагається просунути людину до Вічності. І є сама Людина – така ж неособлива, як і мільйони інших.

Друга частина вистави вигідно відрізняється від першої. Бо до антракту – радше щось, ніби розігрів, дещо недогране чи перегране в певних моментах. А коли вже на сцену виходить Анатолій Сомик (Продюсер), а потім Валерій Шептекіта (Небуття), які захоплюють своєю чудовою пластикою, мовою та грою в цілому, то вже ніхто не залишається байдужим, починається справжня комедія. Мимохіть народжується цікавість: а як цей спектакль зіграє інший склад акторів? Також абсолютно доцільно і талановито використано гру світла та тіні, що ще більше підсилює враження глядача, створює атмосферу іншого виміру.

І головне, що в монолозі Вічності прозвучали ключові слова. «Щоб потрапити до мене, – каже вона, – зовсім не обов’язково бути геніальним художником чи великим політиком, адже є набагато простіший спосіб – любити людей та сіяти добро». Шкода тільки, що Людина цього вже не почула. 

14-12-2011

Фото – Молодий театр