Художниця із Дніпропетровська робить картини-мозаїки з піску та мушель
Свою першу роботу "Піна" художниця Світлана Іванченко створила десять років тому. На ній зображено як багато білих мушель у морській піні виштовхують на берег велику ракушку.
– Я ніколи навмисне не дроблю мушлі для картин. На них все природнє. Це було б дивно збирати ракушки, а потім приходити і молотком їх розбивати, – розказує 50-річна Світлана Іванченко. Вона єдина в Україні хто працює в подібній техніці – свої картини ніколи не підфарбовує, всі кольори та форми мушель підбирає у їхньому природному вигляді. Світлана Іванченко розповіла скільки годин іде на те, щоб по піщинці відібрати матеріал для картини.
– Чому вирішили працювати лише з "морським" матеріалом?
– Я народилася і виросла в Ялті. Але картини-мозаїки почала створювати років десять тому. Якось листала глянцевий жіночий журнал і на сторінці був знімок – щойно відійшла хвиля і залишила по собі мокрі мушлі на березі і я подумала – це ж справжня картина. Подзвонила своєму синові – він тоді відпочивав під Бердянськом на березі Азовського моря – кажу "усе, що бачиш на березі – то й вези". Він пішов на базар. Купив десятилітрове відро пластмасове – підійшов до води і зачерпнув повне відро з усім, що було біля моря. Проте для картин використовую не лише морські мушлі та пісок. Пісок в основному замовляю річковий – гранульований – із закарпатських річок.
– Хто вам привозить мушлі та пісок? Чи самі їх збираєте?
– Нещодавно, у жовтні з чоловіком відпочивали в Ізраїлі (він мені подарунок зробив на 50-річчя). Після шторму на пляжі було дуже багато білосніжних мушель – ходила їх і збирала. Усюди, де б ми не відпочивали – допомагали туристи. Спочатку дивувалися, чого я увесь час риюся в піску, а потім самі в долонях приносили красиві мушлі. Так от, коли в Тель-Авіві ми проходили огляд багажу, чоловіка попросили на ручний огляд. За хвилину прибігає, каже "Свєта, дай листівку зі своїми картинами. Не вірять, питають – що це у вас – цукерки чи печиво". Тоді привезли півтора кілограма мушель.
– Що далі робите з цим "матеріалом"?
– Пісок сортую на чотири відтінки – бежевий, темно-бежевий, білий та чорний. Щоб вибрати 30 грам піщинок – це столова ложка – мені треба 8 годин. Висипаю їх на гладеньку поверхню і голкою відбираю. Цього року на Новий рік в черговий раз дивилися улюблений фільм чоловіка "Три горішки для Попелюшки", я пожартувала до чоловіка "Це що робота? Та горох раз плюнути перебрати порівняно з піщинками". Ракушняк пересипаю через друшляк. Вони як паєтки. Перебрану палітру зберігаю в скриньках.
– Розкажіть про сам процес створення полотна?
– Спочатку роблю ескіз олівцем на ДВП (він товстіший за картон). Приблизно розподіляю відтінки і висипаю малюнок. У портреті починаючи з очей – намастила частину полотна клеєм, висипала пісок, придавила і підняла картину. Зайві піщинки осипалися. Потім щось додаю або прибираю. А пісок, що осипався збираю знову, бо він у мене як "діаманти". З піском працюю тоді, коли роблю жіночі портрети або працюю в жанрі ню – викладаю оголене тіло. Бо піщинки виглядають ніжніше. Битий ракушняк підійде для чоловічих портретів. Формат мозаїк переважно 40 см на 50 см. Інколи можу просидіти над полотном цілий день. Якщо це картина, приміром, з невиразними, розмитими рисами обличчя, то на неї йде днів десять. У кінці картини покриваю лаком на основі клею ПВА – він не пахне, більш еластичний. Буває матовий та глянцевий. Перші роботи покривала звичайним столярним лаком – вони потьмяніли.
– Яких відтінків мушель найважче знайти?
– Темно-коричневих практично немає. В основному білі та світло-бежеві. Чорне море має яскравіші мушлі – сірі, полум'яно-руді, білі. Азовське більш солоне, тому наче в'їдається у мушлі – вони переважно бежеві. Пісок та мушлі зберігаю всюди – у гаражі, на дачі, на балконі, у кімнаті-майстерні. Чотири скриньки відсортованого стоїть в моїй кімнаті, на балконі – величезний ящик з-під телевізора не перебраного. У гаражі – кілька мішків.
Джерело: Gazeta.ua
