Карлос Руїс Сафон - майстер бестселерів

Книги К. Р. Сафона надзвичайно популярні, але це не дань моді, просто там є все щоб задовольнити кожного індивідуального читача: чередування подій різного характеру – інтриги, розслідування, вбивства, нові знайомства, неочікувані повороти подій; це розвага і пожива інтелектуалів, тут є історична достовірність і елементи незвичайного; весь спектр емоцій – від кохання до ворожнечі; низка персонажів на будь-який смак; поєднання бешкетсва та філософствування; жахів та задоволень для естета…  І при цьому легка, не обтяжуюча мова автора.

Прочитання будь-якого тексту в значній мірі залежить від інтенції читача. Беручи до рук певну книгу, ми, скоріш за все, вже читали рецензії, чи то чули відгуки та чиїсь враження, чи знайомі з іншими роботами цього ж автора. Історія розвитку літературознавчого дискурсу та художнього письма рубежу ХХ-ХХІ століть доводить, що попри панування концепту смерті автора, самодостатності  тексту як такого, певні позатекстові чинники (до прикладу все те ж авторство), можуть сприяти чи перешкоджати «суб’єкт» – «суб’єктним» відносинам між текстом та читачем. Так горизонт очікування від книги, що визнана класикою, і  комерційного бестселера буде кардинально різнитися. Якщо в світі продано більш ніж десять мільйонів примірників книги, то існує ймовірність обивательського прочитання цього тексту як белетристичного.

 Для роману Карлоса Руіса Сафона «Тінь вітру», найпопулярнішого бестселера в Іспанії та світі вцілому, перекладеного на сорок мов світу, переможця премій Joseph-Beth and Davis-Kidd Booksellers Fiction Award (2004), Borders Original Voices Award (2004), NYPL Books to Remember Award, Book Sense Book of the Year: Honorable Mention, Gumshoe Award, Barry Award (2005), номінанта на Horror Guild Award, фактор масовості не заважає бути книгою для ерудитів. Поєднання масовості й елітарності є однією з основних рис творчості Сафона. Його твори –дзеркало, що відображає в собі читача: якщо вам до вподоби белетристика, то цей текст буде таким заради вас; якщо ж ви схильні до інтерпретаційного читання, то в романі є безліч скарбів й для літературознавця. При цьому «с текстом изменений не происходит — меняется лишь его место и функция в общей системе» (Лотман). Тобто «Тінь вітру» може бути по різному прочитаний, залежно від читача.

Романам Сафона притаманний швидкий темп розповіді, співмірний з  темпом життя та сприйняття світу сучасною людиною. Всі події романів Сафона розгоортаються в динаміці чергування від сприятливих для героя, до невдач, в яких переплітаються елементи розслідування й особистого життя численних персонажів, що кочують з одного роману до іншого. Як писав у своїй монографії "Вивчення літературних формул" Дж. Кавелті, американський історик, дослідник масової культури : "масова література, що тяжіє до стереотипів, утілює переживання людини, відповідаючи потребам більшості людей відійти від одноманітності життя. Вона також задовольняє людську потребу в образах впорядкованого буття і головне, розважає». Цим усім можуть забезпечити читача романи Сафона, бо тут присутні різноманітні герої, їх почуття та типи стосунків, безліч історій, нетривіальні подієві лінії, що переплітаються, витікають одна з одної і ведуть до логічного кінця. Тут немає випадкового героя чи події, всіх їх рано чи пізно поєднає хитро сплетена павутина тексту.

За сюжетом, котрий захоплює з першої хвилини і не відпускає до кінця книги, ховаються повідомлення для читача-гурмана. Сафон, як вихованець єзуїтської школи, котра відома своїм надзвичайно високим рівнем знань, вміщує інтертекстуальні посилання на класичних авторів, в його творчості прослідковується вплив Діккенса, Толстого, Достоєвського, Бальзака, Гюго, Харди, Дюма, Флобера. З іншого боку, Сафон признається в своїй прихильності до жанру кримінальної літератури. Особливо, відмічає таких авторів, засновників «крутого детективу» як Реймонд Чандлер («Глибокий сон») і Джеймс М. Кейн ("Листоноша завжди дзвонить двічі" і повість "Подвійна страховка), крім того, любить авторів класичного детектива-нуара, як Корнелла Вулрича, Бориса Віана, із більш сучасних детективників згадує Джорджа Пелеканоса, Денніса Лихейна и Майкла Коннеллі.

Об’єднуючим критерієм для всіх творів іспанського автора є переважно юні персонажі. Сафон починав свою літературну кар’єру як автор творів для підлітків, таких як «Принц туману»(El príncipe de la niebla (1993)), «Палац півночі» (El palacio de la medianoche (1994)), «Вересневі вогні» (Las luces de septiembre (1995)), що пізніше були об’єднані в цикл «Трилогія туману» (La trilogía de la niebla (2007)) Це суміш пригод, детективу і містики. Юний молодий чоловік, що був персонажем підліткових романів перекочував й до першого дорослого твору Сафона «Тінь вітру». Тема індивідуального дорослішання персонажа (coming of age) є наскрізною темою його творів, відбувається розвіювання дитячих ілюзій через ініціацію зрадами, обманами та життєвими незгодами, через усвідомлення смертності людського індивіда.

Як прихильник жанру містерії, Сафон, навіть локалізуючи свої твори у різних куточках світу, – це і Англія в «Принці туману», і Калькута в «Палаці півночі», і Барселона в «Тіні вітру», – наділяє ці місця атмосферою таємничості. Представлений не тільки детальний опис міст, в яких перебувають герої, але й чітко відображена відповідна історична доба, що відповідає захопленню автора урбаністичною історією. Проте історичне тло не заважає тексту бути просякнутим таємничістю. Сафон переміщає читача в світ ночі, ірраціонального, того, що видається малоймовірним, але все ж таки сприймається як гіпотетичне – в цьому виявляється магічна сила його письма. Якщо в "Тіні вітру" елементи надприродного хисткі і  не цілком визначені, то в наступному романі з циклу «Кладовище забутих книжок», «Грі ангела», маємо цілий набір містичних подій – демонічне походження і надприродні здібності головної героїні Корелли, мотив вічного життя, воскресіння, зникаючих будівель та інтер'єрів. Крім теми містичного, в романах зустрічаються теми зла, жорстокості, деструкції, плину часу, переживань щодо невідомого і незрозумілого. Про все це автор не розмірковує, а лише змушує читача замислитись, обрати позицію з множини наведених для прикладу.

Визначною рисою творчості Сафона є кінематографічність оповіді. Навіть той факт з його біографії, що він намагався розпочати кар’єру сценариста, коли переїхав жити до Лос-Анджелесу, підтверджує надзвичайне захоплення Сафона кінематографом. Він сам описує процес написання книги як процес зйомки фільму, що складається з 3 етапів: підготовка, де намічається схема дій; зйомка, вибір елементів для фільму; момент виявлення глибин фільму, що вимагають кардинальних змін в сценарії. Він відмовляється віз зйомок фільму за «Тінню вітру», бо «неможливо зняти краще кіно, ніж те, яке ти бачиш, читаючи роман».

Розмірковуючи про масову культуру Борис Орехов в роботі «Роман «Парфюмер». Элитный продукт массового потребления» вказує на важливість візуального сприйняття світу сучасною людиною: «Так уся масова культура, і масова література зокрема, стали дрейфувати у бік візуальності: обкладинка і оформлення ставали важливішими за зміст книги, а ті жанри, які не могли конкурувати в передачі видимого світу, відмирали, на зміну приходили їх теле-, відео- та кіноаналоги». Вся кінетика, дієвість персонажів, зміна декорацій та фотографічне зображення просторів романів Сафона відображає цю тенденцію до візуалізації літературного твору. Крім того, широко розгорнута рекламна кампанія його другої книги «Гра ангела» з цього ж циклу «Кладовище забутих книжок», є чудовою візуальною опорою, відображає сучасні тенденції споживацького суспільства та ще раз підкреслює масовий характер його романів.

За Ю. Лотманом масова література відображає тенденції елітарної в спрощеному виді «саме у ній ми отримуємо ту спрощену, зведену до середніх норм картину літератури епохи, на підставі якої найлегше будувати середні дослідницькі моделі смаків, читацьких уявлень та літературних норм». Іншими словами, коли висока література прагне до ідеальності та відповідності базовим теоретичним засадам свого часу, то масова література відображає культуру збоку. З вибором автором масової детективної форми роману, відкривається можливість прослідкувати присутність рис постмодернізму в тому концентрованому і нетеоретизованому виді, яким його сприймає пересічна людина. Це і вищезгадане поєднування протилежних за своєю суттю елементів елітарної та масової літератури, історизму та фантастики; це й швидкий темп розвитку подій; орієнтація на візуальне сприйняття; множинність точок зору та відсутність кінечних істин.