категорії: блоґ-запис

Рабів до Раю не пускають! І навіть в чергу до чистилища… по пропусками

теґи: декомунізація, жотвневий район, Харків

Лучше назовем их просто: Клара и Роза. В честь Клары Цеткин и Розы Люксембург

(М. Булгаков «Собачье сердце»)

Банальний фарс сплюндрованої демократичної процедури відбувся в Харкові 10 листопада багатостраждального 2015 року. Як відомо, містом бродить примара декомунізації, яка в багатьох не дуже допитливих містян з консервативним світобаченням уособлюється майже не з другим пришестям. Звичайно, не просто відмовлятися від будь-чого. Особливо, коли природнім є ставлення до підлеглих за принципом: «Коли мені потрібна буде ваша думка – я її вам скажу».

Але схема насправді дуже проста. Вам кажуть прийти о такій-то годині в таке-то місце, і взяти з собою паспорт. Ви приходите, вас реєструють. Далі ви шукаєте де можна присісти. Після цього, коли назбереться ціла зала і навіть займуть всі стоячі місця, починається церемонія. А вже тут як пощастить. Іноді – це звичайні громадські слухання. А буває, що після цього вам видають квиток члена партії та інші варіації. Основний елемент – це примусова необхідність з’явитися, причому на заході, про який ніхто нічого сказати не може. Тобто банальна схема наперсточників, коли відповідальних – годі й шукати, бо всі самі прийшли. А хто куди йшов, для чого і з якою метою – навіть не питай, бо самі ми не місцеві. Таким чином ще користаються компанії мережевого маркетингу, коли кожного нового адепта запрошують, не пояснюючи куди і навіщо. Чи варто додавати, що основною масою серед присутніх були працівники бюджетних установ, що в наказному порядку були зігнанні на збіговисько.

Причиною сьогоднішнього скупчення стали громадські слухання щодо перейменування елементів топоніміки Харкова згідно закону України про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки. Чергового разу спрацювала схема використання загнаної масовки адмінресурсу. Бо непідконтрольні напряму безпосередні мешканці району та міста, які до того ж ще й слідкуватимуть щодо актуальних суспільних процесів чи навіть причетні до їх здійснення, мають все ж таки яку не яку, але власну думку, впливати на яку аж ніяк не спроможна влада Кернеса. На відміну від бюджетників, відсутністю власної думки в яких черговий раз і скористалися.

 

Перебіг громадських слухань в прокернесівській адміністрації – притча во язицех в хрестоматіях з мистецтва корупції. Присутнім роздали аркуші з переліком вулиць, що мають наявні та альтернативні назви. З цього переліку стає зрозумілим, що половина перейменувань має абсурдне значення. Сумнівні історичні корені, деякі пункти підозріло подібні до попередніх назв, відверта невиразність нових найменувань – ось стислий перелік недоліків змін в топоніміці, направлений скоріше за все на те, щоби нові назви попросту не прижилися, або мали суперечливе значення. Тобто мали би повноцінну аргументацію до повернення до старих совєцьких назв.

 

Тож, що маємо? Голосування відбулося, як і передбачалося сценарієм – одноголосний, або майже одноголосний одобрямс; топоніміка хоч і матиме трохи змінений вигляд, проте не настільки, щоби це набуло достатнього символічного ефекту, адже не всі нові назви адекватні та зрозумілі; факт громадських слухань наявний, хоча від громади майже ніхто не був присутній, не говорячи вже про тих, кому це дійсно потрібно або просто цікаво було – абсолютна більшість з нерозумінням сприймала власну присутність на заході та з нетерпінням чекали на закінчення цієї маячні; перейменовані вулиці, хоч зітруть з мапи атавічні назви окупаційного режиму совєцького союзу, але нові за рідкісним виключенням не носитимуть аналогічного смислового навантаження для загалу, а тому мають ризик не прийнятися в розмовному вживанні.

 

У висновку голосування нічого не виявило – за кого треба було, за того і проголосували. Але іншого і не передбачалося. Головне – це те, що зміни заявили про себе невідворотним чином. І противники цих змін самі взяли безпосередню в них участь. І очевидцем цього стали не тільки найактивніші представники громади, але і ті обездолені, голоси яких навіть не обраховують через те, що і так зрозуміло: вони зі всім згодні.

Автор: Юрій Зазубар