Шаман XXI-го сторіччя Алехандро Ходоровські

        «Я вирішив потроху, як ложкою вичерпують море, лікувати емоційні хвороби людства» А. Ходоровські

Існує сталий вираз «Сузіря Ходоровські». Мається на увазі сузіря жанрів, в яких Ходоровські добився успіху. Але «Сузіря Ходоровські» -  це ще й географія успіху. Франція, Іспанія, Мексика, Чілі – в кожному з цих культурних світів, можна сказати, свій Ходоровські. Якщо у Франції він передусім режисер та сценарист епічних коміксів, то в іспаномовних країнах – ще й відомий письменник. Це все породжує собою значний космополітизм у творчості, твердженнях та віруваннях самого Ходоровські. Самобутність та всеосяжність поглядів автора, свідчення ліберальності його позицій, можемо проглядати у його відповіді в одному з інтерв’ю: «-Так, я не вірю в релігію, я вірю в містику. Як можна вірити, що у Бога є імя – Ієгова, Іісус Христос, Аллах чи Будда, як може Бог бути чиєюсь власністю? Як можна спалювати людей, говорячи про християнську великодушність? Як може єврей плакати від того, що його дочка вийшла заміж за гоя? Їсти потрібно саме свинину – це найчистіше м'ясо. Я – еврей – одягаю піджак, на якому розвішані шматочки свинини, і в ньому медитую.» Особистість Ходоровські і сама являється містифікованою та оберненою в туман дивних подій. Наприклад, Ходоровські – точно сучасний Леонардо: мало не половина його робіт схована, понівечена, загублена. Едина копія його першого фільму-пантоміми «Відрублені голови»- безслідно зникла.

Він створив свою власну цілючу методику — дивовижний сплав містики, тарології та психології. В який можна зануритися кожну середу в парижському «Містичному кабаре», де Ходоровські читає лекції. Його студенти борються зі своїми пращурами, розігрують психодрами, вчаться говорити на мові таро, роблять один одному масаж, зображуючи астронавтів на шляху до інших галактик.

Автор книжок «Скарб Тіней», «Психомагія», «Палець і місяць», «Камінь на шляху» не тільки гіпнотизує виключною змістовністю своїх творів, а й привертає увагу незвичністю форми, самобутністю авторського викладання. Усвідомлюючи всю тяжкість шляху до свого Я, та проблеми, що цей шлях ставить перед людиною, Алехандро Ходоровські пропонує себе на роль невидимого провідника крізь ці екзистенційні хащі. В книзі «Скарб Тіней» досліджуються проблеми людської суб’єктивності та самоідентичності. Ходоровські концентрує увагу на самоідентичності людського Я та відносинах людини з Іншим та Іншими, зосереджуючись на питаннях відповідальності, довіри, поваги, вмінні виповнювати обов’язки. Ходоровські показує калейдоскоп варіантів закінчення шляху до себе, кожному, хто замислювався про своє «Я» та місце у людському «гуртожитку».

Самість являється життєвою необхідністю людини, життєвою ціллю, так як вона є завершеною комбінацією, яку ми називаємо індивідуальністю. Приближення до самості є можливим шляхом індивідуалізації. Переважна кількість психологів вважає, що індивідуалізація особистості відбувається під час кризи середнього віку. Кінцеве досягнення самості є майже неможливим. Так як і будь який абсолют, самість являється змінним горизонтом, що мерехтить  на обрії людського життя і являється головним стимулом до нього, мотивацією для руху вперед, вперед до самопізнання та самоідентифікації. Бог являється уособленням як самості так і абсолюту. Візьмемо буддійську мандалу як символічне вираження самості. Інкарнації Будди зображуються у сферах, що переплітаються між собою. У творах Алехандро Ходоровські одним із головних мотивів є саме релігійний мотив. Ми можемо віднайти в його творах богів із зовсім різних міфологій та релігій, сферичні образи, символіки, що повертають нас до єдинства внутрішнього людського Я. У творах Ходоровські, кожна зустріч героя з Богом спонукає до пошуку своєї внутрішньої самоідентифікації. Ця зустріч стає каталізатором загострення кризи людської самості. Ініціація являє собою одну із найповторюваніших дійових ситуацій у творчості чілійця. Герой зустрічається з Богом у одній із його іпостасей і вступає з ним у боротьбу, часто криваву та безжальну, щоб отримати свободу та зайняти місце Бога, віднайти Бога у собі, стати Богом самому для себе, віднайти своє Я. Так, у притчах Ходоровські, жертва нападає на свого вбивцю і сама стає ним, син вбиває батька і продовжує сімейну справу, яку ненавидів все своє життя, людина вбиває жорстокого бога і сама стає Богом. Алехандро щедро подає читачу нескінченну низку альтернативних закінчень головної сутички в житті кожної людини-сутички з самим собою.

Сам факт приналежності автора, одного із засновників пост сюрреалізму, до сюрреалістичної течії, може свідчити про символічну насиченість текстів Ходоровські. В одному зі своїх інтерв’ю Ходоровські говорить: «Наша головна задача-це відродження повноцінного розуміння, символічного розуміння символічної реальності та віднаходження повноти символічного життя.» Згідно з Юнгом потреба у символічному вимірюванні-одна з базових потреб душі. Це спонукає нас до переосмислення слів самого Алехандро про одну зі своїх кінокартин: «Якщо ви величні- «Кріт» величне кіно, якщо обмежені «Кріт»- обмежене кіно.» Взявши до уваги той факт, що «Кріт» являється одним з найхарактерніших і найвідоміших прикладів творчості Ходоровські є абсолютно справедливим зауважити про таку саму тенденцію і для творів, що вийшли з під пера Ходоровські. Насправді, глибокий символізм та образність тексту створює трампліни, з яких кожен читач пірнає у свою власну свідомість. Якщо ви величні-Ходоровські величний письменник, якщо ви обмежені-Ходоровські обмежений письменник. Зухвалість цього вислову, що його собі дозволив Ходоровські у одному зі своїх інтерв’ю, може шокувати своєю зверхністью та безкомпромісністю. Сама постать Алехандро є мало не най епатажнішою з усіх постатей культурних діячів Латинської Америки. Він не нехтує вживанням елементів так званого некрореалізму: екскременти, менструальна кров тощо. Всі ці елементи, так само являються невідємною частиною міфів різних племен Латинської Америки. Так наприклад один з міфів  індійців Латинської Америки «Гощик з м’ясом»  починається зі згадки про жінку, що йшла лісом та присіла випорожнитись. З примєри його власного фільму його вивозять в багажнику машини, рятуючи від збентеженої та обуреної публіки, його фільми наповнені фонтанами крові та сценами сексуально-збоченого характеру, кісту йому вирізає чаклунка-шаманка на імя Почіта. Як ви вже зрозуміли, ні в житті, ні в творчості Алехандро Ходоровські немає місця для сорому, стриманості, педантичності та пуританства.

Кожен герой у Ходоровські виступає мудрецем, що шукає свій шлях, не залежно від віку чи статі. Одна з головних ідей, що проходить крізь весь твір Ходоровські «Скарб тіней» є віднаходження єдиних коренів в духовному спадку предків-мудреців-нонконформістів і доведення того, що цей корінь живий і до нині. Це являє собою точку опори та наскрізну нитку в складному конгломераті окультної та психологічної думки.  

Корисність та важливість казки визначається певними цінностями групи слухачів. «Скарб тіней» забезпечує кожного читача калейдоскопом казок, серед яких кожен знайде ту, що буде найближчою саме йому. Ототожнюючи себе з героями розповідей, читач знаходить декорації, що характерні саме для нього і які віддзеркалюють його життя та внутрішні конфлікти, породжують внутрішній діалог та «шлях у середину», до головного, до істини та вирішення дилеми.

Ходоровські творить свою власну систему казок, у якої кожен елемент і кожна окрема притча має свою власну структуру та етнічне забарвлення. Конче необхідно зауважити, що казки Алехандро створені у бездоганних традиціях, нерідко отримуючи від критиків статус «народних казок». Образи, метафори, манера викладення, персонажі та божества, що їх вплітає до своїх історій автор, не рідко мають зовсім різне походження, належать до різних етносів, територіально та історично відірвані один від одного. Це наштовхує нас на думки про космополітичність та широкоглядність автора, але на чому наголошує ця компілятивна структура його творів? У своїй книзі «Історичне коріння чарівної казки» (Ленінград, 1946) радянський фольклорист В. Я. Пропп продовжує і розвиває гіпотезу, розроблену Сентівом. Пропп бачить в казках нагадування про тотемічні ритуали ініціації. І доводить у своїй праці, що у казках немає точного нагадування про якусь визначену стадії культури — тут змішуються та зіштовхуються між собою зовсім різні історичні цикли та культурні стилі. У казках залишились лише зразки поведінки, які могли існувати у багатьох культурних циклах в різні історичні моменти. Ось чому голос Ходоровські лунає з книг і однаково досягає сердець людей різних народів світу. Ходоровські творить «народні казки», беручи за «народ» усе людство, звертаючись до міфологічного мислення. Міфологічне мислення — мислення колективне, родове. В ньому закріплені вихідні, родові відносини людей один до одного: кожен з них не мислив себе окремо від роду, сам являвся створінням родовим, а не індивідуальним. З іншої сторони і рід вважався не як велика кількість людей, а як індивідуальне створіння, до якого і звертається Ходоровські на зрозумілій йому мові.

У збірці «Скарб тіней» ми маємо справу з багатьма типами казок, один з них кумулятивний. Основний композиційний прийом кумулятивних казок полягає в якомусь багаторазовому наростаючому повторенні одних і тих самих дій, допоки створена таким чином ланка не переривається або не розплітається у зворотному спадаючому порядку. Можна говорити про ефект мантри — такому багаторазовому повторенні однієї й тієї самої сюжетної морфеми. Поряд з кумулятивними фігурують і ланцюгові казки, казки в яких події йдуть одна за одною без якихось рекурсій. Деякі з них сповнені догматичністю, відтворюють події та причинно-наслідкові зв’язки, що шокують нас абсурдністю своєї очевидності. Як 2*2=4, Алехандро по-біблійному ніби повторює нам: не вкради, не вбий, — при цьому показуючи наслідки того, що на тебе чекає, якщо ти не прислухаєшся до німого наказу, що несе в собі казка. Так само бачимо багато різновидів рекурсивних казок, кінець яких ми знаємо ще на початку, або які не мають завершення взагалі. За М. Кундерою, можемо говорити про поділ на дві глибинні цілі: ціль розгортання внутрішнього дискурсу, ефекту пізнавання та антропологізми, і ціль виходу за межі власного «Я», свідомості та суто людської проблематики, використовуючи при цьому чи то витіюватий метафоричний ряд, чи то патологічно-безструктурну характерність викладу, чи монотонну проповідь художнього викладення. Це ствердження являється абсолютно актуальним для казок зі збірки Ходоровські.

Поговоримо про назву книги «Скарб тіней». Сама назва виконує глибоко енігматичну функцію, провокуючи людську цікавість, тяжіння до невідомого. Слово «скарб» наштовхує, асоціює нас з чимось цінним, коштовним, з тим, чого треба прагнути, що дійсно багато коштує і являється неймовірно жаданим. В свою чергу «тінь» несе в собі загадковість, прикордонність стану, символізує стан бентежний, нестійкий, той, що легко порушити, той, що легко проходить, щось мінливе, словом те, з чим у людини асоціюється сама істина, абсолют, щось крихке, примарне, небачене, сховане. Поєднуючись у заголовку ці два слова прокламують назву та тему книги: книга про одвічні цінності, про істини, що заховані у тіні, які треба навчитися бачити, і Алехандро ангажує кожного спробувати знайти відповіді у своїй книзі.

Об’єктивна реальність за Ходоровські — це Бог (притча «Бачення обраного»). Але його герої майже не стикаються з реальним світом. Вони живуть в своїх фантазіях (часто хворобливих) і знаходять Бога за межами буття. Це означає, що з героями можуть відбуватися будь-які метаморфози — вони перетворюються у тварин, стають святими тощо. Ефект відсутності — один з улюблених прийомів Ходоровські.

— Вчителю, де Бог?
— Прямо тут.
— А рай?
— Прямо тут.
— А де пекло?
— Прямо тут. Все тут. Теперішнє, минуле, майбутнє — все це прямо тут. Тут і життя і смерть. Тут сходяться протилежності.
— А де ж тоді я?
— Ти — єдине, що не знаходиться тут.

Ще однин мотив, який не можна упустити, — мотив смерті Бога. Цей ніцшеанський сюжет повторюється у декількох інтерпретаціях — син вбиває батька, займаючи його місце, людина вбиває Бога і сама стає божеством. За Мігелем де Унамуно, людина проходить ініціацію, бере на себе відповідальність за своє життя, осягає ідею, що вона і є Бог, той, хто править балом свого життя.

Кожна окрема казка у книзі має свою власну назву, яка також у свою чергу пояснює те, про що буде йтися у ній.

Можна сказати, що казка повторює на іншому рівні та іншими засобами сценарій ініціації, який слугує прикладом. Казка продовжує «ініціацію» на рівні уявного. Вона сприймається як розвага лише в деміфологізованій свідомості і, власне, у свідомості сучасної людини. В глибинній психіці сценарій ініціації не втрачає своєї серйозності і продовжує передавати відповідні заповіді і викликати метаморфози. Сам того не розуміючи, не концентруючись на цьому і не відчуваючи цього, сучасна людина продовжує користуватися уявною ініціацією, що міститься у казці. Було б доцільно запитати себе: чи не стала чарівна казка вже на ранніх стадіях свого існування своєрідною полегшеною копією міфу та ритуалу ініціації, чи не сприяла вона на рівні уяви та сновидінь відродженню «випробувань ініціації»?. Нас не може збентежити така точка зору, так як ми розглядаємо ініціацію не тільки як приналежність людини традиційних суспільств. Ми розуміємо, що «ініціація» співіснує з життям усього людства, що кожне життя складається з цільного намиста «випробувань», «смерті», «воскресінь», незалежно від того, якими словами користуються для передачі цього досвіду, що спочатку був суто релігійним.