te.20minut.ua: Сестри Тельнюк співають про сни наяву

теґи: 20 хвилин, 2010, СОНМО, Сестри Тельнюк, ТЕЛЬНЮК: Сестри, Тернопіль, відгуки, Преса, інтерв'ю

te.20minut.ua: Сестри Тельнюк співають про сни наявуУнікальним явищем в українській музиці називають гурт "Сестри Тельнюк" музичні критики. Детальніше про їхню творчість для читачів "20 хвилин" розповіла Галина Тельнюк.

Сестри Тельнюк працюють тільки з творами кращих українських поетів. Втім, не бояться експериментів. Тому сміливо поєднують класичне віршоване слово з рок-музикою.

А також пробують себе в театральному мистецтві, творять у жанрі "фентезі". Приносять у реальність співану казку зі снів. Гурт часто буває у Тернополі, бо має до міста особливі почуття. Нещодавно "Сестри Тельнюк" побували у нашому місті з новою програмою "СОНМО". Про альбом розповідає одна із сестер – Галина.

 

МІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ

– Що означає "СОНМО"? Чому альбом назвали саме так?

– Дійсно, назва незвичайна. Багато хто думає, як це прочитати, як те слово вимовляти, що воно взагалі означає. Ця назва пов’язана зі сном. А якщо точніше, то навіть із шляхом блукання вві сні до пробудження. Це такий стан, у якому в певні моменти перебуває кожна людина.

Для мене це трохи фентезі-альбом, блукання у сні, перебування в якихось незвіданих світах. У тих галактиках, у які ми не можемо потрапити в реальному житті. Просто реальне життя не дає можливості нам цього зробити.

Казка часто залишається за кадром, вона може проходити перед очима, як кіноплівка, лише коли ми спимо. В один момент нам захотілось, щоб можна було сни прожити наяву.

У "СОНМО" є такі собі покинуті королівства, магічні місця. До речі, є навіть такий жанр, який називається "Покинуті королівства". "СОНМО" – це також розмови вві сні з нашими близькими. Ми переживаємо найкращі емоції, коли нам сняться дорогі люди, кохані, рідні. Тому й ключові слова альбому: "О, Сонмо моє беззахисне".

Коли людина слухає диск, або приходить на концерт, то можна заплющити очі і наче перенестися у такий гарний сон.

– У творчості гурту – багато незвичайного. Це – експерименти із власною поезією, з творами відомих письменників. Чи робили ви щось подібне у "СОНМО"?

– Раніше ми працювали із класичною поезією і продовжуємо працювати з нею. У нас була програма "Вітер Століть". Тоді ми разом із гуртом "Кому Вниз" їздили містами України. Це виявилось цікавим і незвичайним досвідом, адже ми поєднали класичну поезію з рок-музикою.

Тернополяни можуть пригадати, як минулого року ми приїздили у ваше місто зі "Стусовим колом". Там ми працювали із надзвичайно серйозними творами. Дещо раніше, десь два-три роки тому, ми привозили програму "Жовта кульбаба". Тоді у Тернополі був так званий "зелений" концерт. Він завершував наш всеукраїнський тур. Проекти виходили дуже різними. Ми працювали із власною поезією, яка покладена на музику Лесі, і класичною поезією відомих авторів.

"СОНМО" – дуже зрілий продукт. Це інший рівень, вища сходинка, бо сам альбом, всі пісні, здається, є між небом і землею.

 

АРАНЖУВАННЯ РОБИВ ТЕРНОПОЛЯНИН

– Хто працював над новим альбомом, окрім "Сестер Тельнюк?

– О, тут я хочу похвалитися. Цей альбом – знаковий. Це робота двох студій: київської і лондонської. Наш лондонський продюсер і звукорежисер – Джон Мун, людина, яка працювала із Пінк Флойдом, із Майклом Джексоном, з Тіною Тьорнер, Селін Діон. Це дуже відомий професіонал, його знає і поважає світ. Для нього тексти пісень спеціально перекладали, аби чоловік розумів, про що йдеться. Щоб уявляв не тільки музичну сторону "СОНМО", а й текстову. То був цікавий досвід і для нас дуже цінний. Продюсеру було цікаво попрацювати з українськими виконавцями.

Аранжування до цього альбому зробив інший легендарний чоловік в українській музиці. Це – непересічна і геніальна людина – Іван Небесний. Більше того, він – легенда вашого міста, адже родом з Тернополя. Ми пишаємося, що працюємо з ним. А в альбомі "СОНМО" він був першою скрипкою, там багато його ідей. Він робив навіть спеціальне програмування на цей альбом. Отак це було, Джон Мун з Лондона, а Іван Небесний – з Тернополя.

– Галю, слова до пісень найчастіше пишете Ви, музику – Леся. Цього разу традиції не порушили?

– Ні, таки не порушили. Слова – мої, а музику писала сестра. Я спробувала зробити поетичну добірку, а з них Леся вибирала ті речі, які підходили концептуально. Так вона завжди і робить відбір. Цей альбом, безперечно, витриманий в одному стилі від першої пісні до останньої.

– Ви завжди дуже тепло відгукуєтесь про свого батька, у всіх проектах почесне місце займає і його творчість. Чи є вона у "СОНМО"?

– Наш тур, а саме візит у Тернопіль тісно переплітається зі ще однією важливою подією – ювілеєм батька Станіслава Тельнюка.

26 квітня батькові виповнилося б 75 років, але вже 20 років його немає серед живих. До сьогоднішнього дня у кожному альбомі є декілька пісень на його слова (в альбомі "СОНМО" – пісня "Березень", – прим. авт.), з його текстами у нас – цілі програми, це наша данина, наша потреба. Ми працюємо з його словом, бо саме завдяки батькові й розпочали творчий шлях. На такі творіння нас надихнув саме Станіслав Тельнюк.

Батько працював із творчістю Павла Тичини, особливо над тими першими томами, які колись були заборонені. За ту лірику він боровся, бо влада його хотіла витіснити твори відомого поета. Саме батькові можна подякувати за те, що Україна має 12-ти томне видання Павла Тичини. То був болючий період, але він залишався дуже вірним своєму вчителю – Тичині. Такий от момент святого українства.
 

 


Ми вважаємо, що зараз своєю творчістю продовжуємо справу батька, оту високу естетичну позицію українського слова в європейському контексті.

Усе в творчості пов’язане й переплітається. Одне з'являється з іншого, як море з’являється з багатьох річок. Батько колись сказав: "Спробуйте писати". Ми спробували. Так з’явився окремий музичний цикл на вірші Тичини – "Пастелі". Нам було 12-13 років. Ми були малі й зухвалі. Але це дало путівку в життя. Віру подарував батько, який сказав: "Молодці, у вас виходить".

– Тернопіль третім зустрічав "СОНМО" після Києва та Львова. Чому так?

– Ми розпочали зі свого рідного Києва. Далі – Львів і Тернопіль. Тернопіль опинився серед перших міст, бо маємо до нього особливі ностальгічні почуття. Думаю, тут належно оцінили нашу роботу. Тернопіль – витримане і шляхетне місто, ми його дуже любимо. Слухачі тут глибокі і розуміються на музиці. Сюди хочеться їхати.

 

СВІТ МИСТЕЦТВА ЗДАТЕН ПОРЯТУВАТИ ДУШІ

– Із чиїми творами найбільше хочеться працювати?

– Ми працювали з поезією Симоненка, Ліни Костенко, Василя Стуса, Богдана-Ігоря Антонича. А потім з’являлась і зарубіжна класика.

Почали пробувати себе і в театральному мистецтві. Так народилася п’єса "У.Б.Н". Я до неї написала сценарій, Леся – музику. Львівський театр імені Марії Заньковецької поставив цю драму. Постановку здійснили під мудрим творчим керівництвом Федора Стригуна, народного артиста України.

До речі, до 80-річчя Ліни Костенко ми зробили виставу "Інкрустація" в столичному Молодому театрі. Сподіваємося, що вона і надалі буде в репертуарі цього театру. Головну роль виконала надзвичайно талановита акторка Лідія Вовкун.

Всі ті, з ким ми співпрацювали, – фігури абсолютно непересічні в житті України. Ми зараз називаємо державою цю нещасну понівечену землю, випалену, зморену. Намагаємось зробити її державою, попри всі умовності, які очікують нас у політичному житті. Зробити якісь переміни, на які ми не завжди сподіваємося. Але є ще світ мистецтва, який здатен порятувати душі людей, говорити і нагадувати про те, що ми є люди. Українцями є Костенко, Стус, Симоненко. Ці люди своїм життям заявляли про те, що ми є у цьому світовому контексті, попри всі намагання зробити нас лише географічною частиною якоїсь країни, імперії.

 

Розмовляла Зоряна СКРИПЕЦЬ, zoryana2085@rambler.ru

Тернопiль 2010-06-07 11:46:13
te.20minut.ua