Творчість Сімони де Бовуар у контексті літературних течій ХХ століття

У 90-х роках ХХ століття світ починає охоплювати нова хвиля суспільних трансформацій. Змінюються уставленні форми функціонування громади та способи їх вираження. Починається процес осмислення цих змін на різних рівнях життя людини. Виникають нові напрямки у науці, що мають за мету висвітлити та пояснити зміни у суспільстві. Однією із таких течій стала теорія гендеру. Адже вона апелює до найглибшого, найстарішого, найважливішого та найґрунтовнішого поділу – поділу статі. Літературознавство в цьому аспекті переважно зупиняється на констатації уже існуючої в творі опозиції «чоловік/жінка» . В центрі уваги досліджень залишаються особисті вподобання автора або ж обставини його особистого життя. Відбувається «механічне» включення жінки в дослідження.Згодом стало зрозуміло, що цей підхід є недостатнім, адже жодна з традиційних дисциплін не змогла надати повноцінне розуміння життя.

Знаковою подією у розвитку цього підходу стала книжка Сімони де Бовуар «Друга стать», яка поклала початок багатьом дослідженням у гендерній галузі і виникненню поняття «жіноче письмо». Термін «жіноче письмо» є французьким (écriture féminine). Він виник у 1970-х. Словник термінів «Фемінологія» подає жіноче письмо як «інтелектуальну та художню практику, що знайшла своє обґрун¬тування в однойменній феміністичній концепції». Жіноче письмо є експериментальною практикою, яка намагається описати (вписати) жіночність. Це письмо у патріархальному світі ще не послуговується якоюсь певною зафіксованою власною мовою; сукупність мовних та поетичних засобів та прийомів, які покликані артикулювати на письмі специфічно жіночий досвід, маргіналізований або зігнорований у літературі. Ця літературна практика не виходить за межі феміністичного руху і саме у ньому жіноча відмінність може знайти своє творче втілення.

Одним із ключових моментів філософії жіночого письма є питання суб’єкта. Філософські погляди Ніцше, Маркса та Фройда сповістили про кінець поняття універсальної сутності людини. Людина стає вже не суб’єктом, а об’єктом культурних дискурсів. Про універсальну суб’єктивність, яку презентує людина, чути усе рідше. Немає Абсолюту, і місце суб’єкта у жіночому письмі, як і у модернізмі, залишається порожнім. Тобто, зображення в центрі розповіді жінки , яка не є статичною, опис її проблем та переживань є уже відхиленням від чоловічих способів письма та буде притаманне жіночим текстам. Відбувається зображення постаті з думками та почуттями як опір проти статевих норм та творення літературного образу. Він буде реалістичний, адже вбиратиме найсуттєвіші ознаки, позиції, світогляд, та життєві трансформації.

Так у творах Сімони де Бовуар ми бачимо як протягом тексту видозмінюються героїні, поступово стаючи сильними та вільними. Відбувається конструювання образу. Важливу роль у цьому процесі буде мати простір. Простір як місце дії позначений жіночими та чоловічими конотаціями. Має місце статево орієнтована територизація і долання меж. Простір вказує на соціальну географію: владні принципи, класи, відношення за власністю. Тому упорядкування простору відповідає порядку статей у відповідності до соціально визначених місць. У творах прослідковується зображення закритих місцевостей.

Знаковою в вираженні концепції жіночого письма є структура повістей Сімони де Бовуар. Прослідковується відкрита структура твору і тенденція до відкритих форм, тобто «без початку та кінця». Немає стандартного початку. Історія розповідається так, ніби твориться в даний момент. Їй нічого не передує, тобто немає передісторії. Розповідь і письмо відбуваються в один і той самий момент. Теперішній і минулий часи переплетині. Кінцівки у творах – відкриті. Доречі, така тенденція не є випадковою, адже жіноче письмо тяготіє до таких літературних жанрів як щоденник, жанрів із наданням переваги діалогічним та епістолярним фоpмам, формам автобіографії. Так у даних творах використовується діалогічна форма та форма щоденника. Mає місце гра з полісемантичністю слів. Відкидання однозначності дискурсу створює тенденцію до суб’єктивності і асоціативності. З’являється схильність до зменшення вживання особових займенників. Також прослідковується відкидання послідовного, хронологічного викладання подій, вони подаються не послідовно, у вигляді такої собі сітки. Тобто, відбувається відкидання лінеарної фабули, що властиве саме жіночому письму. Вживаються складні речення, але без прийнятих способів зв’язку, тобто без прийменників і усякого логічного зв’язку, що дозволяє легко виділити в ньому прості речення. Це явище називається паратаксисом. Оскільки немає логічного зв’язку між компонентами цього речення, а пунктуація є незвичною та ,зазвичай, не відповідає нормам письмам, то можна сказати, що цей самий паратаксис буде метафорою імпульсивної реальності, метафорою потоку свідомості. На цьому рівні у наратора виникає бажання говорити про себе.

Ще одна категорія, яка є типовою для жіночого письма – категоря тілесного. Ігор Кон в своїй праці «Гомоеротичний погляд і поетика чоловічого тіла» зазначує: «Бути голим – означає бути самим собою, натуральним, без прикрас. Бути нагим – значить бути виставленим на показ. Щоб голе тіло стало нагим, його потрібно побачити як об’єкт. «Голе відкриває себе. Нагота виставлена на показ. Голе приречене на те, щоб ніколи не бути нагим. Нагота – це форма одягу» (Джон Бергер). Голою людина може бути як на людях, так і на самоті. Гола людина просто є сама собою, не відчуваючи себе об’єктом чужої уваги, не помічаючи своєї оголеності і не відчуває ніяких особливих емоцій з цього приводу. Тобто, в творах прослідковується потяг до натуралізму, автентичності у зображенні жіночої фізіології. Тіло зображується таким як воно є. Воно постає метафорою сутності самого письма, адже його природа позначена ритмом та звуками «мови тіла». Воно тяготіє до об’єктивізації і до вираження справжньої сутності жінки, не дискримінуючи її за родовими ознаками. Письмо репрезентує жіночу сутність. На відміну від традиційної концепції героїні-жертви зображується жінка на шляху самоствердження. Взагалі вважається, що мова буде конструювати та стверджувати новий тип жінки – незалежної від чоловіка.