В'ячеслав Гук. На станції.

В’ячеслав Гук, зі збірки «Кримські елегії», 2013.

НА СТАНЦІЇ

Цеглові стіни міста. Мутні вікна.

В їдальні станції – прозоро від тепла,

і променя холодна соломинка

просочується з вистиглого скла.

Пашать теплом блискучі самовари,

і сяє мідь, і пахне калачем.

Над чашками – густа духмяна пара,

і булькає окріп ясним ключем.

Крізні колючі віти на морозі

заледеніли. Іній вкрив гілки.

Далеко до Різдва, ми ще в дорозі,

надворі – брязкіт, скрегіт і гудки.

Так тепло-тепло, затишно і вбого,

на візерунках вікон – тал од губ,

замети підступають до порога,

і сонце обіймає кінський круп.

Перон – у віхолі. Проходять два жовніри,

в приміщенні – риплять старі стільці,

багряне сонце сіє плями жиру,

й на буферах – голодні горобці.