Блюз від корифеїв: «Open Blues Band» у Львові

Музична кухня Львова почастувала своїх гурманів міцним напоєм. Шеф-кухарі з «Open Blues Band» споїли всіх охочих ароматним настояним вином хорошого блюзу, звареним із гострими роковими приправами, а прянощів етніки додали їхні асистенти з «Оркестру Vito». Частину нашої любої публіки, що звикла впиватися дешевими дискотечними джин-тоніками і шмурдяками з попси, такий блюзовий глінтвейн дещо насторожив, тому Львівська філармонія того вечора під зав’язку заповнена не була. Однак ті, хто таки спокусився скуштувати вишуканих ритмів, не пожалкували: терпко і з задоволенням хмеліли від музики.

Якщо «Open Blues Band» - це лаконічний мінімалізм (всього дві гітари й ударні), то «Оркестр Vito», що готував злітну смугу для запуску корифеїв блюзу, вилив на музичну палітру звучання всіх інструментів, які зумів дістати. До звичного складу «Оркестру Vito»: Віктора Янчака (баян), Едуарда Макося (ударні), Сергія Гуріна (акустична гітара), Дениса Тіхонова (бас-гітара), Григорія Чепелюка (кларнет), доєднався ще віртуоз-саксофоніст Володимир Гурбан, а крім того, спеціально для виступу в філармонії, музиканти позичили скрипаля Мар’яна Ломагу в гурту «Lomagos Band». Результат – фантастичний: багатоголосся зведеного хору інструментів упорядковував переважно Віктор Янчак (засновник гурту) зі своїм не зовсім звичним для джазу баяном.

Джаз у гурту теж специфічний, переважно спрямований в етнічне русло. Попри те, музиканти «Оркестру Vito» , кожен з яких може похвалитися хорошою освітою Львівської музичної академії, люблять демонструвати, що пари вони не прогулювали, а якщо й траплялося, то хіба для репетицій – під час виступу імпровізували на славу і сольні партії відіграли справді драйвово, а не «для галочки». Розпочали хлопці відомою композицією Хербі Хенкока «Хамелеон». Баяніст із перших нот завоював симпатію глядачів. Високу оцінку заслужили як його пальці, що напівтрансово бігали по клавішах інструмента, так і міміка, яка могла відобразити практично весь життєвий цикл того ж хамелеона. Згодом Віктор Янчак під надійним прикриттям гітариста Сергія Гуріна блискуче виконав композицію одного з найкращих світових акордеоністів сучасності Рішара Гальяно «Spleen».

З’яву на сцені скрипаля Мар’яна Ломаги, як видалося, випередила його усмішка. Музикант був у чудовому гуморі, не припиняв усміхатись, заряджав публіку енергетикою тендітного звучання скрипки й задоволеним блиском в очах. Голос розуму прокричав музикантам святе рішення не змішувати духові зі скрипкою, щоб наступного дня шанованій публіці не боліла голова від музичного похмілля, тому різноманіття композицій підсилювала ще й постійна зміна музикантів на сцені.

Гурту «Orchestra Vito» лише 2 роки, проте за цей час музиканти вже встигли погастролювати Галичиною та Волинню й показати, що не ликом шиті й не коноплями в’язані. У Львівській філармонії вкотре довели, що не слабо їм зіграти складні, проте сповнені харизми іспанські мотиви з інтригуючим соло на кларнеті (Григорій Чепелюк), добірку популярних африканських композицій з власним аранжуванням, втілити в джазі драматичну французьку меланхолію, вдумливу й ніжну, наче осіннє листя спогадів, а попри те, що етніку підкорити, ще й класики не цуратись.

Публіка довго не відпускала джазовий оркестр зі сцени, все аплодувала і вимагала бонус-треку. А музиканти, змучені й щасливі, на той час уже вчули аромат апетитної вечері з-за сцени й прагнули швидше відкланятись. Тим паче Мар’ян Ломага загубився десь за кулісами і все не виходив на поклон перед ясні оплески вдячних слухачів. Згодом, коли скрипаль знайшовся, він зненацька вибіг на сцену і з запалом другого дихання почав вигравати запальних гуцульських мелодій так, що музиканти «Оркестру Vito» підключились до цієї карпатської імпресії лиш через якусь мить, коли подолали здивування. Найбільше такий фолковий експромт припав до вподоби баяністу, який влаштував зі скрипалем інструментальний діалог, що поволі переріс у відображення переспівів пташок в гірському лісі. А потім скрипка пішла у світ! Щоб бути ближчим до народу й ефектніше покліпати дівчатам, Мар’ян Ломага зійшов зі сценічних небес до мирського залу філармонії зі співаючою скрипкою. Ванеса Мей, якби бачила це, скасувала б усі концерти й подалася б у монахині. Дівчата мліють, Ломага шармовито усміхається, барабани задають ритм, дві гітари створюють фон, скрипка легко варіює поміж ніжністю й силою, баян додає патріа-ритмів, а кларнетист і саксофоніст підтанцьовують збоку. Такий спалах! А потім – тиша. Чшш, це перерва. Поки «Open Blues Band» налаштують інструменти.

Приємно, що після перерви всі слухачі живі й здорові повернулися до залу, не розчинившись і не згадавши раптово про дуже важливі справи, як воно часто трапляється, коли публіку ненадовго відпускають розслабитись.

Блюзоголіки «Open Blues Band», герої нашого часу без зіркової хвороби, постали перед глядачами у своєму незмінному складі: Олександр Балабан (гітара), Олександр Мельник (ударні) та Юрій Шаріфов (бас-гітара). Всі троє без зайвих понтів, у чорному одязі, з рокерським запалом в очах і блюзовою витриманістю гри закутали публіку тонкою павутиною своїх імпровізів так, що раз вдихнувши їх темпераментної музики, видихати вже не хотілося. Від першого звуку до останнього тримали у драйві їх ритми, музика захоплювала і підкоряла. Їхній блюз відкрив дорогу і роковим, і рок-н-рольним мотивам, які «Open Blues Band» поволі вплітав у своє музичне полотно. Великих перерв між композиціями для філософських роздумів і пригадування обставин створення того чи іншого твору музиканти не робили – це було б зайвим. Мелодії переливалися одна в одну, плавно і гармонійно. Тільки час від часу Юрій Шаріфов нагадував публіці імена тих, з ким вона має справу, себто учасників гурту і видавав короткий коментар, переважно присвяту певної композиції, наприклад «блюз для фотографів» або «для шанувальників джазу, які, можливо, випадково потрапили на цей концерт». Будучи провідником виступу, Шаріфов певним чином віддувався за вихід на сцену з паличкою, на яку опирався, як пояснив: «після бандитської кулі» і за те, що він скромно відсиджувався на стільчику, поки Олександр Балабан виробляв традиційні рокерські штучки, стрибаючи на сцені з гітарою, а Олександр Мельник на власній хвилі танцював біля барабанів і постійно кланявся. Шаріфов пообіцяв, що наступного разу бігатиме по сцені, тож не пропустіть – буде видовище. Перед єдиним вокальним твором у програмі виступу «Open Blues Band» музиканти попросили звернути увагу на слова. Слухачі хто з блокнотами, хто з диктофонами, а хто з феноменальною пам’яттю, здатною точно відтворити 527 цифр після коми в числі пі, уважно вслухалися, готуючись мудрість блюзову передати нащадкам. А «Open Blues Band» класно всіх розвели. Гітарист Олександр Балабан, виконуючи композицію, за допомогою вокалу лише імітував звучання інструмента, доповнюючи музичну картинку. До слова, всі музиканти «Open Blues Band» мають приблизно по 40 років музичного стажу, тому вже добре знають, як задобрити публіку добротною музикою. Чудово зіграні, вони просто насолоджуються виступом, викладаючись на всі сто, але не напружуючись задля цього. Якщо джаз – це музика розуму, то блюз – це суцільні емоції, які не можна заганяти в рамки стандартів, тому й міксують музиканти «Open Blues Band» блюз чистого виду з драйвовими напрямками, щоб створити новий відтінок настрою. Адже блюз - це порив, його неможливо двічі зіграти однаково.

Фото: Маріан Стрільців