Червневий вечір 4е4е

Хард-лаунжові софт-рокери 4е4е – це гурт черкаських музикантів, очолюваний бардесою Яною Шпачинською із галицького Червонограда. Вперше їх було помічено всього лиш рік тому на столичному Гоголь-фесті. Відтоді гурт встиг сподобатись багатьом меломанам, що шукають нових вражень на різноманітних фестивалях та в Інтернеті. А також – записати свій перший альбом «Секретики». І навіть переназвати його в «Ні пари з вуст». Очікуючи на вихід у світ свого небалакучого чада, 4е4е час від часу влаштовують софт-рокові вечірки у столичних клубах. У день літнього сонцестояння в Routе66 музиканти не обмежилися лише репертуаром «Ні пари з вуст» і презентували кілька нових пісень.

Клуб Routе66 врівноважує повсякчасну заклопотаність Жилянської оптимістичними оголошеннями про безкоштовність усіх тутешніх концертів.

Свій виступ 4е4е, на відміну ледь не від усіх на світі, дисципліновано починають вчасно, відкриваючи концерт спокійно-медитативною «Про любов», знайомою багатьом через сторінки гурту на myspace та last.fm.

Взагалі, червневий вечірній концерт — особливий жанр мистецтва музичного перфомансу. Це і спроби втечі від літньої спеки, і особливий ритм міста, що стає все повільнішим з наближенням сезону відпусток, і теплий, кольоровий, спокійний вечірній настрій. Вигадливі вокальні й танцювальні партії Яни змушують екстравертів долучатися до співу і танців, а інтровертів зачаровують, пускають у полон асоціацій, викликають легке дежавю, яке, втім, не виливається у сформований спогад. А ритмічне, гармонійне музичне плетиво Дмитра Чуєва, Олексія Бикова, Сергія Лисова та Олександра Гаврилова не дає спинитися ані рухам, ані асоціаціям-спогадам.

Можливо, тому досі так і не склалася традиція порівнювати 4е4е із кимось.

На жаль, оскільки звук було збалансовано не на всі сто, слова пісень доходили до адресатів лише окремими уривками. І тут удвічі шкода, оскільки оригінальність Яниної лірики — одна із сильних сторін 4е4е.

Втім, з їхнім акцентом на вибагливе римування, паронімію, алітерації вірші доходили у фрагментах як певна дивна, незрозуміла мова. Аж ось вдалося почути досить чітко: «...Ночами млію./ Не розумію/ тієї мови,/ якою дерева голі ведуть свої розмови./ Пошепки-пошепки-пошепки...»

Проте не бракувало у залі й тих, хто пам'ятав слова напам'ять. Адже для справжніх меломанів інтернет-радіо давно вже прийшли на заміну «традиційним» радіостанціям, а youtube — на зміну музичному телебаченню. І відтоді будь-який концерт набув іще однієї особливості – загадки про самого слухача. Як, яким чином ти набрів на їхню сторінку? Від якого слова відштовхнувся? Що тебе привабило? Хто надіслав тобі запрошення? Який невідомий робот, що відстежує твої смаки, порадив тобі: «Ти таки маєш там бути»? І ти рушаєш. І слухаєш музику про себе.

Після закінчення — не розбереш, що гукають із залу: чи «Ще! Ще!», чи «Че-Че»!

Фото з сайту http://joker.ucoz.org/