Дистрибуція крихітної благодаті на двісті п'ятому складі

Відбувається дистрибуція благодаті

(с) К.Сальцова

Благодать була всезагальною. Вона зійшла і на екзальтований молодий піпл, що танцьював, витанцьовував, співав, верещав, стрибав, гасав і навіть злітав над земною твердю біля сцени, усіляко викобенювався у межах відведених природою фізичних можливостей, так і на заматерілих дядьків, що окопалися подалі, укупі з такими цинічними і перебірливими музкритиканами як я.

Благодать сходила від вбраної у чорне стрункої, голосистої і стильної дівчини, з якою декотрі великою мірою пов'язують рок-перспективи Неньки.

Чекали довго. Кондішн відпочивав. Пива у клюбі не вистачало, офсянтки були похмурі, задовбані і дістаті, але менше з тим. Гурт з'являвся почастково, починаючи з чоловічого компоненту, який трохи тусувався, трохи палив, не поспішаючи настроювати інструменти, натомість даючи поживу для коментарів з боку навколишніх дівуль.

Навколишні дівулі повільно (!) цмулили текілу (!), це у такенну-то спеку і голосно западали на хлопців з гурту і їх немало засмучував той очевидний для них і фіолетовий для стороннього спостережництва факт, що хлопці були ніби заангажовані дамами іншими.

Після тяжкого, тривалого очікування матеріалізувалася п.Сальцова  - рум'яна та з вельми небуденною зачіскою. Всім привіт. Бринь-бринь. Понеслося...

Каша була делікатесною, себто легкою і вишуканою, як і належить, за логікою, добрим кашам, з котрими, щоправда, скрутно (хіба гречану люблю з маслом). Це перша і мабуть остання відома мені Каша, котра не є гарниром, а є явищем гурманським. Також вона була інтелігентною (при цьому нащось обізвавши Крихітку Цахес панк-гуртом, гм...), невимушено-природною і взагалі цяцею. Хлопці лабали класно.

Програмові, засадничі і хрестоматійні у дискурсі крихітного цахетизму речі, як-то Пароль, Деталь, Він мене не кохає (тю, ти диви, який! - авт.), На першому місці, Ангела як я ставили публіку на вуха, на яких вона перманентно і залишалася при виконанні не таких відомих пісень. Позаяк сама Каша наголосила, що Ангела як я має для неї особливий статус, то я таки підтверджу і засвідчу другого такого янгола як вона в українській рок-музиці не знайти.

Піпл біля сцени явно діяв під цахесовим я боже-волію, я просто їду з глузду, а переважна частина піплу подалі набувала пози сторожих ховрашків, намагаючися побачити щось окрім організмів стрибаючих громадян попереду і дуп операторів, котрі (оператори) стовбурчили і звисали звідусіль. І тільки я, Досвідчений Старий Східний Спостерігач, зайняв заздалегідь таку вумну стратегічну позицію, з котрої мені було видно геть усе і з котрої мене протягом концерту хрін хто потіснив, включно з операторами (шановний гурт, якщо на відео буде не той ракурс, заздалегідь прошу звинувачувати виключно мене, грішний єсмь).

Час концерту між першими акордами і останніми звуками бісової (себто виконаної на біс) Деталі виявився зазіпованим і минув з сумною блискавичністю. Не лузери - однозначно. Таки лідери. Я ніколи не був і не буду щедрий на найкраще і тому подібний зе бест, позаяк не можна не лише об'єктивно (бо культура не визнає об'єктивності в оцінці), але і чесно-суб'єктивно порівнювати те, що порівнювати не можна за визначенням (якщо заскладно, то для прикладу спробуйте, не вживаючи суб'єктивістське я це люблю, а це ні, порівняти, скажімо, геніяльну Tori Amos та геніяльний Pink Floyd, або, відтак Сальцову та Віктора Морозова чи Піккардійську Терцію), але якщо мене запитати про кілька найяскравіших українських музичних прояв, то Крихітку я не забуду, а якщо вони припинять призначати концерти на неділі, що тягне для не завжди хитро самовідряджених провінціялів потребу прогулювати роботу у понеділок, то зобов'язуюся у цьому переліку розташовувати КЦ винятково  на першому місці.

І ще про порівняння. У критиканів бувають свідомі та підсвідомі алюзії. Коли я вперше побачив Кашу-янголятко з білими крильцями на Рок-екзистенції у КПІ, мені запала до макитри якась асоціація. Потім асоціація прояснилася, устаканилася і уковбасилася. І була вона дуже (з огляду на моє ставлення до другого асоціятивного об'єкту) позитивною. Після концертів у 12% та Store 205 асоціація розвіялася. Обидві оригінальні, самоцінні і самодостатні. Зазначу також, що якщо первинний мій інтерес до гурту пояснювався частково нормальною чоловічою симпатією до файних, а надто розумних та творчих панєнок та оцінкою воїстину сильних і незасалених сальцовських текстів, а у самій музиці не міг відчути, так би мовити, родзинку, то у Store від кількох речей, незважаючи на недосконалу акустику зали, смак тієї родзинки  залишився.

Вдячний і збуждений фанатський нарід скандував Каша! Каша!, що мало би викликати визнання і ентузіазм у молодих мам та виховательок дитячих садків. Зародження культу особистості. Але послідовна і вірна слову про па-па Сальцова, проспівавши це саме па-па, і на біс Деталь, на час розчинилася, уквітчана, у складських глибинах, розумно уникаючи, мабуть, екстремальних проявів фанатських почуттів. Потім вона з'явилася у кулуарах, щаслива і втомлена, трохи поцьомкалася з придатними на те особами і скромно підсіла за краєшок столу, де фестивалив (шляхетно і культурно,  я свідок) гурт. А я допивав останнє пиво, допалював останню цигарку (Молодьож, увага! Тов.Сальцова не палить і не вживає клятого алкоголю, тому робіть життя з тов.Сальцової) і міркував, будучи принциповим супротивником усякого культу, що якщо вже він є, то слава Богу, що у царині культурній і що в цьому разі до культу є особистість.