Джей Джей Йохансон заспівав у «Лаврі»
Шведський чарівник Джей Джей Йохансон слів на вітер не кидає. І коли, посміхаючись своєю найщирішою у світі усмішкою, обіцяє, що повернеться знову – дійсно каже правду, а не віддає данину правилам етикету.
Вперше Йохансон завітав до Києва три роки тому та заспівав діточкам багатих батьків на сцені одного з пафосних гламурних клубів, а минулого літа Джей Джей виступав на одеському пляжі. Одесити завжди здавалися освіченими та приємними у спілкуванні людьми, проте тодішня публіка, на диво, не зрозуміла інопланетного гостя. «Гей, ти, досить нити, вали звідси, що ти там нявкаєш! Ми прішлі чіста нормальна патусіть», - репетувала п’яна інтелігенція в спортивних штанах та кєпачках, лузаючи насіння прямо на пісок і періодично прикладаючись до пляшок з дешевим пивом. На щастя, пан Йохансон російської мови майже не знає, тож нормальним людям не довелось червоніти за свою країну.
Третій концерт Джей Джея був найвдалішим. Затишний київський клуб Xlib давно вже завоював собі добру репутацію серед вибагливих меломанів і збирає «свою тусовку». Сюди приїздили і гурт Kissogram, і ді-джей Суперстар Кеокі, і шалені німці Khan of the Finland. На концерт Йохансона у маленький підвальчик набилося зо дві сотні його шанувальників, а по залу гуляли двійники шведської зірки.
І от прекрасний швед повернувся в Україну аж вчетверте і не з пустими руками – з новим альбомом «Self-Portrait», який вийшов напрочуд серйозним і глибоким. Сам Йохансон стверджує, що цей альбом є певною рискою, підведеною під його творчістю.
Перед паном Джей Джеєм на сцені з’явився гурт «Люк» і виконав дещо із свого репертуару. Прекрасна і життєрадісна Оля з бубном у руках зарядила публіку позитивом та енергією і налаштувала на хвилю Космосу.
Писати про концерти талановитого шведа напрочуд важко. Вже після перших акордів «She doesn't live here anymore» – свої виступи останнім часом Йохансон традиційно починає з цієї пісні – ви поринаєте в атмосферу казки, щирої, справжньої, чуттєвої і трошки сумної.
Як завжди Джей Джей ділився з публікою своєю найщирішою в світі посмішкою, тиснув руки тим, кому пощастило пробитися до сцени і після кожної пісні дякував усім присутнім. Найчастіше посмішка адресувалася загадковому клавішнику – якби пан Йохансон не був доброчесним сім’янином з жінкою і дітьми, можна б було подумати щось крамольне. Казковий чарівник з бородою виконував не тільки новий альбом, а й старі-добрі хіти, слова яких усі присутні вже давно вивчили напам’ять.
