Міжнародна мексиканська бієнале плакату: Голоси свободи

Коли в Україні звучать голоси свободи – це важливо. Нехай навіть вони звучать мовою кольору й форм з глянцевого паперу. Нехай навіть долинули вони до нас з далекої Мексики. Нехай. Зате в тому 110-голосому хорі звучить і витинанковий український голос. Голос Ольги Селіщевої – харків’янки, що нещодавно перебралась до Києва. Щоправда, підозрюю, не так вже й багато часу вона проводить в українській столиці, cудячи з її «послужного списку» – участь в Варшавській бієнале плакату, виставках у Німеччині, Московському бієнале плакату, участь у експозиції в Данії… 

Міжнародна мексиканська бієнале плакату (International Poster Biennial of Mexico) – помітне явище в світовому мистецькому просторі,- започаткована  ще далекого 1989 року. Схема організації  бієнале елементарна – кращим  графічним дизайнерам / художникам світу надсилаються запрошення на участь і повідомляється тема.

Нинішнє бієнале видалось неординарним внаслідок надзвичайно гарного збігу дат: як відомо, 16 вересня 1810 року Мігель Ідальго проголосив незалежність Мексики від Іспанії, а рівно через століття, у листопаді  1910 року розпочалася Мексиканська революція. Природньо, що над темою Бієнале -2010 довго не мудрували: просте та потужне слово «свобода» («Libertad») стало поштовхом для творчих пошуків 110 художників з 5 континентів.

За словами Ольги Селіщевої, жоден із запрошених художників не знайшов у собі сили відмовитись від участі в такому заманливому проекті, навіть такі маститі та знані в світовому культурному просторі дизайнери, як  японець Такасі Акіяма, Люба Лукова та Іван Чермаєв зі США, фіни Пекка Лоірі та  Карі Пііппо , поляк Лех Древінскі. Загалом, представники понад 30 країн доклали своїх творчих зусиль до створення експозиції «Голоси Свободи».

Спочатку колекція була експонована, звісно, в найбільших містах Мексики, а м помандрувала світом. Слід зазначити, що не кожна країна зазнала щастя побачити (а зрештою – і почути) «Голоси Свободи», а лишень ті, представники котрих доклали до того своїх творчих зусиль.

Тож, маючи радість споглядати нарешті Мексиканську бієнале в київській муніципальній галереї «Лавра», не забудьте подякувати таланту та наполегливості тендітної дівчини Олі Селіщевої та енергійності куратора виставки Наді Перевізник.

Більше того, як виявилося (приємна несподіванка!), бієнале в Україні передбачає не лише ознайомлення з досягненнями світового графічного дизайну, але й більш практичний та дотичний аспект: майстер-класи з українськими дизайнерами.

На жаль, наша свідомість на слово «плакат» озивається радше негативними асоціаціями: старішими – з радянською пропагандою, новішими – з рекламними носіями. Мексиканська бієнале ламає ці стереотипи, напевне, незворотньо. Плакат відкривається як ідеальна форма месседжу, зрозумілого незалежно від лінгвістичного рівня. Плакат – оптимальна форма для передачі сингуляру інформації: саме в лаконічних межах плакату глобальні явища можливо передати простими формами та кольорами, – цей код легко розкривається в свідомості і одночасно розкриває свідомість.

Мета саме мексиканського бієнале – за допомогою плакату як потужного інструменту актуалізувати гострі соціальні питання. Що ж, наразі питання свободи та її голосів є для нашої країни і гострими, і актуальними. Напевне, варто почути голоси свободи, що долинули з  п’яти континентів, щоб, зрештою, почути і власні голоси.